Читати книгу - "Том 10"

«Плодах просвещения», та Тося з Лілею і з товаришами ходили на «Ріголетто». Тепер Ліля дуже хоче йти слухати тую ІІикиту, але я не знаю, . чи йти, бо, кажуть, нічого в ній надзвичайного нема, а ціни за неї деруть непогані. Я не знаю, чого Миша писав, що ми ходили в день його виїзду в театр, се він якось помилився, бо ми й не думали йти, та й чудпо б . воно було, щоб він виїздив, а ми собі в театрі сиділи.

У нас, звичайно, все гаразд; Ліля не вчилась тільки три дні різдвяних, та на Новий рік, та на водохреща, а то увесь час училась, хоч і менше, ніж звичайно, бо то було Бялк[овська] виїздила, а то знов Спіл[ліотті] уроків два пропустив, бо його визвали додому в Ніжин, до слабої матері. Зо мною Ліля теж занімається добре. Листа Ма-к[овея] я отримала, се правда, що вони чудні люди, ті лиси, і то всі, часом щось такого видумав, що трудно й розібрать, чого віп, власне^ добивається! Буду йому на днях відповідати, то напишу про мову так, як ти пишеш, бо я зовсім з тобою згідна. Я взагалі не знаю, чого вони так уже ламають коп’я за ту мову, так наче се саме найстрашніше питання у нас.

Цікава б я побачити «Життя і слово», теж і «Нашу долю)», але пе знаю, чи трапиться хутко побачити. Чи можна їх виписувать окремими книжками, не платячи за цілий рік?

Я отримала листа від Маргарити з просьбою о пробачення, і, звісно, дуже тому рада.

Старицький їде-таки на сім тижні в Москву, а Людя зостанеться вдома, бо не хоче їхати з пим, та й нема чого. Бувай здорова, мамочко, цілую тебе міцно.

Твоя Леся

Посилаємо дітям картинки: Микосеві китайця, Дорі музикальних щучиків, а Оксані чотири портрети в кук^ лячу хату.

Всі знайомі тобі кланяються і допитуються, коли ти приїдеш. А й справді, коли? Ти щось в остатніх листах мовчиш про сеє.

Лис[енко] хоче в марті ставити оперету дитячу «Зима й весна» — дуже гарна музика, але страх трудна, страх!

108. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

16

28 січня 1894 р. Київ 18 у- 94

Люба мамочко!

Щось ти вже давно нам не пишеш, може, розсердилась чого на нас. Ти не сердись, моя дорога мамочко, не в’яли мого серця, мені й так жаль, що все якось виходить, що я тобі в кожному сливе листі завдаю яку прикрість, се правда, що я не вмію листів писать, але що ж робить? Може, колись навчусь.

Я ото папі писала і нащось згадала «екстрениі видатки» (можливі) на лікаря та лікарства, та, відай, тим наврочила себе, бо й справді прийшлось сей видаток зробити. Оце останніх днів три почали в мене руки боліти, як-от торік на весну в Колодяжному, та й ноги трохи, Ліля і Лисенки гризли мене, щоб я йшла до лікаря, доти, поки я вже для їхньої потіхи не пішла до нього вчора. Лікар сказав, що се тільки «малокровие и большая нерв-ность» (а з туберкульозом в нозі ніякого зв’язку немає), записав мені Natri’i' hydrobromati, та Arsenici *, та ще якоїсь дряні, а врешті сказав, що я літом поправлюсь,— се я й без нього знаю. Врешті я досить здорова, тільки стараюсь нікуди не ходить, щоб не втомлятись. Я б навіть не писала тобі про се, але ж то було б не по правді і ти б потім на мене сердилась, якби довідалась, що я навіть до лікаря ходила, а тобі не призналась. Але ти вір мені, що я зовсім не в лихому стані, а тільки для Ліли-ного та трохи й для свого спокою хотіла вияснити, від чого, власне, у мене болять руки і робляться оті немов «удари» в груди. Ну, кажуть — нерви, значить, справа пе така-то вже страшна, бо в кого ж ті нерви тепер здорові?

Живемо ми гаразд. Тосю давно вже виправили додому, та я вже, здається, писала про се.4 З Мишипогр листа я довідалась, що Пашка таки був у Колодяжному, як же се так? З Умані нам ще нічого ие писали, і я не знаю, чи всі вони з’їхались в свій час. Коли ти приїдеш в Київ? Папа теж казав, що в январі приїде, та щось ви тепер про се нічого не згадуєте.

Був у мене сьогодні Стар[ицький] з Людею, він таки їде в Москву на сім тижні, а Людя зостається тут, ие хоче в ту акторську банду пускатися знову.

Лиси щось таке крутять з тим «Дзвінком», що я справді плюну на се діло, от тільки ще два тижні пожду, що там далі буде. Вони таки чудний народ, як гречні, то гречні, але як розбасуються часом, то вже занадто, от хоч би й Маковей, щось-то вже в його листі занадто багато того espritя не люблю такого тону. І в «фейлетоні» своєму занадто вже «розмахався». Я йому ще не зібралась відповісти, може, сьогодні напишу, але, звісно, не буду так писати, як оце тобі про нього, бо я йому винна гречність.

Як у вас у Колодяжному, чи тепло? Тут дуже тепло було, похоже на весну, але тепер знов холодніше, і се краще, бо мені щось не сприяв сей faux printemps 47.

Бувай здорова, люба моя мамочко, і не журися за нас, і не сердься, бо ми ж ніколи не хочемо тебе вразити, а так хіба, по незграбності своїй завдаємо жалю. Цілую тебе.

Твоя Леся

109. ДО О. С. МАКОВЕЯ

18

28 січня 1804 р. Київ Київ, 18-J-94

Високоповажний пане!

Перш усього прошу вибачити за неможливий почерк сього листа, розбирайте, коли хочете, а я інакше не можу написати, бо пишу лежачи. Оце від тижня хорую на нервові болі і крайпій упадок сил, се пе є щось серйозного, але все ж я не можу так довго сидіти, щоб написати довгий лист. Новорічні бажання не пішли мені на користь — хоч все-таки спасибі за них добрим людям,— пехай же мої підуть Вам на користь, а я бажаю Вам незмінної ласки нашого патрона Аполло і його милих товаришок. Спасибі вам, що так ласкаво приймаєте клопіт з моїм «Атта Тролем». Я гадаю, досі мама вислала, по моїй