Читати книгу - "Том 10"

просьбі, заголовок і всі роз’яснення, потрібні, через те не буду тут писати сього вдруге.

Рада буду побачити Вашу книжку, я Вас досі дуже мало знала яко поета. Дасть біг, Ви пізнаєте мене яко критика... Я тільки думаю, що критика від того не ліпшає й не гіршає, що її пише жінка; ви так по-лицарськп говорите про жінок-критиків, що після сього якось рука не здіймається писати щось критичного проти Вас. Видно, справді, у вас в Галичині «жіноче питання» дуже в моді тепер, бо Ви раз у раз на його звертаєте. Навіть вибрали собі спеціальність «критика дівочих творів», не можна сказати, щоб се була дуже широка спеціальність... От наші критики не такі лицарі і коли прихо-диться до діла, то ставлять в одну лінію і поетів, і поетес, і літератів, і літераток; не знаю, як хто, а я пе раз казала їм за се спасибі. A propos 48 жіночої літератури — до треба вдаватись тому, хто хоче спровадити собі «Нашу долю», чи треба вдаватись до самої п. Кобринської? Я б написала дещо Вам з поводу «жіночої літератури», але нехай потім, се довга річ, а я довго не можу писати. Щодо «язикового питання»... Але, може, його не чіпати, бо й так я з усіма моїми краянами заслужила собі від Вас — «пехай вам хрін» (в німецькому перекладі: gehen Sie zum Henker49)? Я не знаю, як там у вас говоряться такі речі, краще я не буду Вам сього казати ні по-вашому, пі по-нашому. Я тільки думаю, що зовсім нема чого ставити питання про перемогу того чи іншого діалекту, адже літературна мова мусить витворитись з усіх діалектів, без жадного насильства, сварки й колотнечі. Я не такий завзятий лінгвіст, щоб так уже «пре-ломляти копье» за мову. Маю надію, що мене розуміють усі добрі люди і в Галичині і на Україні. Принаймні мене в Галичині розуміли і старі і діти. Що Ви пишете за «Дзвінок», то я знаю, чому Ви се все пишете. На се скажу тільки, що від самого свого початку «Дзвінок» па три чверті складався з українських творів,

а галицькі діти його читали, так само як наші діти читали «Лиса Микиту» і т. п. Будьте певні, що ніхто не дума ні про які монополі (ми з тих монополів не забагатієм певно!) та експерименти над дітьми. Лишаю сю тему до іншого разу, тепер тяжко. Не ставте нас на одну лінію з Рябошапками, бо Ви знаєте, що се образа. Простіть за неможливий стиль, тон і почерк сього листа, мені, може б, краще зовсім не писати тепер. Бувайте здорові, бажаю Вам всього найкращого.

Л. Косач

Справді я б рада прибути в Галичину не тільки «на крилах пісень», але моє прибуття ще Оешѵ еѵ 'уооѵасгі хеттаї...1

110. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

20

1 лютого 1894 р. Київ 18 у 94

Дорога мамочко!

Твої листи і повістку на 10 р. ми отримали сьогодні. Добре, що ти не послала гроші на ім’я Спілліотті, бо я недавно довідалась, що він змінив квартиру, от забула, де його нова квартира. Та й взагалі краще посилати просто на моє ім’я, бо мені тут ніякої невигоди нема, за мене получає Варвара по «довіренности» дуже хутко і без клопоту. Я винна, що не написала тобі сього раніше, справді у мене в голові жуки гудуть. Тепер уже на сей раз Ліля піде. Та тепер чогось на київській пошті вже не буває такої біди, як колись, з тим получанням.

Лілй була у Наум[енка], щоб взяти «Життя і слово», але, видно, не розтолкувала йому як слід, бо він сказав їй, що то його власна книжка, і не дав. Піду ще я, от нехай поправлюсь, бо тепер мені і ходити, і їздити однаково тяжко. Воно хоч малокровіє і пуста річ, але дуже неприємна, бо от я тільки вчора почула себе краще, а то таки днів з 5 «большею частію лежала на кроваті», боліло мені скрізь і безсилля було крайнє, до того ж якась апатія. Тепер се вже наполовину минуло, от ходила на урок і не дуже втомилась, може, той arsenic мені поміг, а може, я так собі відлежалась.

Однак треба перше відповісти на питання: брошуру про мальованців я давно послала дядькові заказною бандероллю.

Верзилов нічого мені не присилав і не обзивався ані словом, я теж до нього не обзиватимусь, бо мене ображає його поводіння, я й так вже мала не раз привід до образи, але досі спускала, приписуючи все тільки чернігівському його вихованню.

Гроші Барським заплачені, звісно, в свою пору, та я ж ічне могла б забути про се.

Бабушці я напишу і попрошу грошей на рис[увальну] школу, спробую один місяць, коли не буду надміру втомлятись і коли побачу, що там єсть яке пуття в учінні, то ходитиму й далі.

Оксані книжки я купила і завтра вишлю, бо сьогодні я могла їх тільки після обіду купити (до обіду була у ан-глічанки), а одправить вже не можна було; та вони до 24-го мусять напевне поспіти. «Le jarclin de M-lle Jau-vue» 1 не було, то я купила іншу, здається, нічого собі. Стоїть 1 p., дешевше не було з картинками.

Я була певна, що «Три ялинки» ти сама переклала та так собі не хочеш'нам писати про се (я думала, що ініціали О. Д. значать — Ольга Драгоманова!). Там, мені здається, пороблені скорочення проти українського] оригіналу, а я гадаю, що сього помимо автора ніхто не має права робить.

Ти даремне пишеш, що Ліля має занадто розривок і що вона святами мало вчилась. Вона вчиться дуже ретельно, може, навіть занадто, інший раз трудно її вмовити вийти гулять, а се їй конче потрібно, бо вона теж малокровна і голова їй від часу до часу знов починає боліти, як було колись в Колодяжному. Я того мало пишу про неї і про себе і взагалі про всякі справи, що обов’язкова короткість листів зв’язує мене.

В вівторок писатиму конче. Бувай здорова, дорога моя, люба мамочко!

Цілую тебе міцно! Оксаночці пишу завтра окремо.

Твоя Леся

Стар[ицький] завтра виїздить в Москву, а Людя зостається в Києві.

Стар[ицький] зробив контракт з Соловцовим (драматичний] театр), щоб давкти в весняному сезоні українські] представлення.

Оксана Старицька була знов слаба: уколола собі руку гребінцем,