Читати книгу - "Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2"

щось клацнуло — і загорівся торшер. Кімнату залило світло.

Юмійосі була поряд. У білій блузці, спідничці та чорних туфлях. Сиділа на дивані й, приязно всміхаючись, дивилася на мене. На спинці стільця висів її жакет — як її друге «я». Напруження, яке сковувало мене, поступово слабкішало — ніби гайки хтось відпустив. Я помітив, що правою рукою міцно стискаю край простирадла. Я відпустив його і витер піт із обличчя. «Цікаво, чи я на цьому боці? — подумав я. — А це світло — справжнє?»

— Послухай, Юмійосі! — гукнув я хрипким голосом.

— Що?

— Ти справді тут?

— Звичайно, — відповіла вона.

— І нікуди не зникла?

— Нікуди не зникла. Люди так просто не зникають.

— Я бачив сон, — сказав я.

— Знаю. Я дивилася на вас. Як ви спали, бачили сон і мене кликали. Дивилася в темряві… Послухайте, а ви бачите в темряві, якщо сильно придивитеся?

Я зиркнув на годинник. Незабаром четверта ранку. Недалеко до світанку. Коли думки стають глибшими і звивистими. Від холоду я задубів. Невже все це мені снилось? У темряві спочатку зник Чоловік-Вівця, потім — Юмійосі. Я чітко пригадав тодішню безнадійну самотність людини, якій нема куди подітися. Пригадав дотик рук Юмійосі. Це відчуття і досі мене не покинуло. Воно реальніше за звичну реальність, яка повністю до мене ще не повернулася.

— Послухай, Юмійосі, — сказав я.

— Що?

— Чому ти одяглася?

— Захотілося подивитися на вас, коли я одягнена, — відповіла вона. — Чомусь.

— Може, ще раз роздягнешся? — спитав я. Я хотів переконатися, що вона справді-таки існує. І що тут — цей світ.

— Звичайно, — відповіла вона. Зняла годинник і поклала на стіл. Роззула туфлі й поставила їх рядочком. Розстебнула один за одним ґудзики на блузці, стягла панчохи, спідничку — і все акуратно поскладала. Зняла окуляри і, як завжди, із легким стуком поклала на стіл. Босоніж пройшла через кімнату, легко підняла вовняну ковдру й лягла біля мене. Я міцно пригорнув її до себе. Теплу, гладеньку. Із цілком реальною вагою.

— Не зникла, — сказав я.

— Звичайно, — відповіла вона. — Я ж казала — люди так просто не зникають.

«Невже це правда? — думав я, обіймаючи її. У цьому світі будь-що може статися. Він дуже крихкий і небезпечний. У ньому можливе все. А в тій кімнаті смерті залишився ще один скелет. Чоловіка-Вівці? Чи, може, він призначений для того, щоб я пережив іще чиюсь смерть? А може, це мій скелет? Сидить у темній кімнаті, далеко-далеко звідси, й чекає, коли я помру…» Раптом здалека долинули звуки старого готелю «Дельфін». Наче гудки нічного потягу, принесені вітром. Проскреготав, піднімаючись угору, ліфт і зупинився. Хтось пройшов коридором. Хтось відчинив двері, хтось зачинив двері… Це — старий готель «Дельфін». Я його відразу впізнав. Усе в ньому скрипіло і деренчало від старості. Я належав йому. Хтось у ньому плакав. Плакав за тим, за чим я не міг плакати.

Я поцілував повіки Юмійосі.

Вона солодко спала в моїх обіймах. А я не міг заснути. Як у висохлому колодязі, в мене не залишилося жодної краплі сну. Я тримав її ніжно в обіймах та іноді мовчки плакав. Плакав за тим, що вже втратив, і за тим, чого ще не втратив. Та насправді плакав недовго. М’яке й тепле тіло Юмійосі в моїх руках своїм пульсом відстукувало час. А час відтворював реальність. Потім настав ранок. Я підвів голову й пильно стежив, як із реальним плином часу поволі обертаються стрілки будильника. Зовсім помалу, та без упину. Юмійосі дихала мені в плече й залишала на ньому теплий вогкий слід.

«Реальність, — подумав я. — Я тут і залишуся».

Коли стрілки годинника показали сьому, з вікна в кімнату полилося літнє ранкове світло й намалювало на підлозі перекошений квадрат. Юмійосі міцно спала. Я тихенько відгорнув на її голові волосся й поцілував у вухо. «Що ж їй сказати?» — думав я хвилини три-чотири. Можна по-різному привітати. На світі існує стільки різних способів. Стільки виразів. Та чи я зможу як слід висловитися? Чи зможу коливанням повітря передати найзаповітніше? Я перепробував подумки кілька висловів. І з-поміж них вибрав найпростіший.

— Юмійосі! — прошепотів я. — Ранок…

Примітки

1

Сенсей (яп.) — учитель; вживається також як звертання до лікарів, письменників та ін. (Тут і далі — прим. перекладача.)

2

«Ханґрі Тайґер» (Hungry Tiger) — «Голодний Тигр».

3

Пекман — головний персонаж однойменної відеогри.

4

Мачо (ісп.) — самець.

5

Акасака — один із престижних центральних районів Токіо.

6

Сібуя — один із головних районів Токіо з вузлом міської електрички та метро.

7

Еф-І-Ен (FEN — Far East Network) — далекосхідна радіостанція армії США.

8

«Елвіс — король» (англ.).

9

Темпура — запечена у тісті риба, восьминіг тощо.

10

Схід сонця, захід сонця (англ.). Рядок із однойменної пісні з мюзиклу Джері Бока і Шелдона Харніка «Скрипаль на даху» («Fiddler on the roof») (1964).

11

Оселедець — кличка кота з роману «Погоня за вівцею» Харукі Муракамі.

12

Адзабу — один із центральних районів Токіо.

13

Юність (англ.).

14

Слова з кінофільму Майкла Кертиса «Касабланка» (1942), які головний герой говорить поліцейському, що так і не зумів його спіймати.

15

Звичайні люди (англ.).

16

Я не кращий, і ти не кращий/ Ми однакові, хоч би що ми робили/ Ти любиш мене, ненавидиш мене/ Ти знаєш мене/ І все ж не уявляєш собі, як скрутно мені/ Я — звичайна людина... (англ.)

17

Навчальний рік в Японії починається у квітні.

18

Шведський тенісист.

19

Ром із ананасовим соком і кокосовим молоком.

20

Курортне містечко в префектурі Канагава, в якому 1885 р. відкрився перший в Японії пляж.

21

Місо — густа маса з перекислих соєвих бобів, якою приправляють супи.

22

Сан — пані, пан.

23

Катакана — японська складова фонетична азбука.

24

Тут читати: Ґотанда (прим. верстальника).

25

«У кожного свій спосіб життя» (англ.). Рядок з пісні «Everyday people».

26

Добрий день.

27

Хайку, танка — традиційні японські форми віршування.

28

Неодмінно (англ.).

29

«Стрибунка Беті» (англ.).

30

Розтрісканий (про плоди) (англ.).

31

«Голодне серце» (англ.).