Читати книгу - "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"

не можу дати відповіді. Принаймні сьогодні і тепер. Колись ти дізнаєшся... а поки що забудь про це, Гаррі. Коли підростеш, - я знаю, як прикро тобі чути ці слова, - коли будеш готовий, ти дізнаєшся.

Гаррі розумів, що сперечатися немає сенсу.

- А чому Квірел не міг доторкнутися до мене?

- Твоя мама померла, рятуючи тебе. Є одна річ, якої не може збагнути Волдеморт. Це - любов. Він не усвідомив, що така сильна любов, яку відчувала до тебе твоя мама, залишає свій слід. Не шрам, не якийсь там видимий знак... Така глибока любов - навіть коли того, хто любив нас, уже нема - завжди оберігає. Любов'ю просякнута навіть твоя шкіра. Квірел, що був сповнений ненависті, жадоби і честолюбства, і ділив свою душу з Волдемортом, не міг доторкнутися до тебе саме з цієї причини. Дотик до людини, позначеної такою любов'ю, ставав для нього смертельними муками.

Дамблдор раптом задивився на пташку, що сіла на підвіконня, і Гаррі швиденько, щоб він не бачив, витер простирадлом очі. Коли Гаррі знову зміг говорити, він запитав:

- А плащ-невидимка... ви знаєте, хто його прислав?

- Е-е... Твій тато якось лишив його мені, і я подумав, що він тобі сподобається. - Дамблдор закліпав очима. - Корисна річ, твій тато, коли вчився тут, найчастіше вдягав його, щоб пробратися на кухню й поцупити щось смачненьке.

- І ще одне...

- Слухаю!

- Квірел казав, що Снейп...

- Професор Снейп, Гаррі.

- Так, він... отож Квірел казав, що він мене ненавидить, бо ненавидів мого батька. Це правда?

- Ну, вони радше просто недолюблювали один одного. Десь як ти і містер Мелфой. До того ж твій батько зробив те, чого йому ніколи не міг пробачити Снейп.

- Що саме?

- Врятував йому життя.

- Що?

- Так, - повільно мовив Дамблдор. - Дивно, як інколи працює людський розум, правда? Професора Снейпа мучило те, що він боржник твого тата. Я впевнений, що він так ретельно оберігав тебе цього року тільки тому, що вірив: таким способом він поверне борг твоєму батькові. І тоді спокійно зможе ненавидіти пам'ять про нього...

Гаррі намагався це збагнути, але від цього ще дужче розболілася голова.

- Пане професоре, ще тільки одна річ!

- Тільки одна?

- Як потрапив до мене камінь із дзеркала?

- Ага, я радий, що ти запитав про це. То була одна з моїх найблискучіших ідей, а, між нами кажучи, це вже неабищо! Розумієш, тільки той, хто прагнув знайти камінь, - знайти, а не скористатися ним, - міг його отримати. Усі решта - бачили в дзеркалі, як вони здобувають золото чи п'ють еліксир життя, і більше нічого. Мій мозок іноді дивує навіть мене самого... Ну, досить запитань. Раджу тобі скуштувати всі ці солодощі. Ох-ах!.. Горошок на кожен смак «Берті Бот»! У дитинстві мені не пощастило, бо я натрапив на горошинку зі смаком блювотини, і відтоді вони мені щось не смакують, але оця, що схожа на іриску, мені, мабуть, не зашкодить, правда? - Усміхнувшись, він кинув до рота золотаву горошинку.

Раптом захлинувся і скривився:

- Фу!.. Сірка з вуха!

Мадам Помфрі, завідувачка шкільної лікарні, була приємною жінкою, але дуже вимогливою.

- Тільки на п'ять хвилин! - благав Гаррі.

- Це неможливо.

- Але ж ви впустили професора Дамблдора!..

- Ну, звичайно, це наш директор, тут інша справа. Тобі потрібен відпочинок.

- Таж я й так відпочиваю... бачите, лежу собі... Ну, будь ласка, мадам Помфрі!

- Ну, гаразд, - змилостивилася вона. - Але тільки п'ять хвилин.

І вона впустила Рона з Герміоною.

- Гаррі!

Герміона, здається, була ладна знову його обійняти, але Гаррі був радий, що цього разу вона стрималася, бо в нього не вщухав головний біль.

- Ох, Гаррі, ми були впевнені, що ти... Дамблдор так переживав!

- Уся школа про це говорить, - повідомив Рон. - Що сталося насправді?

Це був один з тих рідкісних випадків, коли правда виявляється дивнішою й несподіванішою від найхимерніших чуток. Гаррі розповів їм усе: про Квірела, дзеркало, камінь і Волдеморта. Рон і Герміона були дуже вдячними слухачами: де треба, їм перехоплювало подих, а коли Гаррі розповів, що було під Квіреловим тюрбаном, Герміона голосно зойкнула.

- То каменя вже немає? - запитав нарешті Рон. - І Фламель просто помре?

- Ну, так... Але Дамблдор думає, що, - як воно там? - «для досконалого розуму смерть - то ще одна цікава пригода».

- Я завжди казав, що він трохи чокнутий, - сказав Рон, на якого рівень божевілля улюбленого професора справив поважне враження.

- А що сталося з вами? - поцікавився Гаррі.

- Ну, я вернулася назад без пригод, - розповіла Герміона. - Привела до тями Рона, - це забрало трохи часу, - а тоді ми побігли до соварні, щоб відправити сову Дамблдорові, і раптом зустріли його у вестибюлі. Він уже все знав і тільки спитав: «Гаррі пішов за ним, так?» - і помчав на четвертий поверх.

- Думаєш, він сподівався цього від тебе? - запитав Рон. - Бо якщо він прислав тобі батьків плащ і таке інше...

- Ну, - обурилася Герміона, - якщо він сподівався, то, скажу вам, це просто жахливо! Ти міг би загинути!..

- Ні, зовсім ні, - замислено вимовив Гаррі. - Він дуже цікавий чоловік, цей Дамблдор! Мені здається, він хотів дати мені шанс... Розумієте, я гадаю, що він знає більш-менш усе, що тут діється. Мабуть, йому було добре відомо, що ми задумали, і замість зупинити, він навчив нас усього, що могло стати в пригоді. Не думаю, що він випадково дозволив мені побачити, що робить те дзеркало. Він мовби вважав, що я маю право зіткнутися з Волдемортом віч у віч, якщо тільки зумію...

- Так, Дамблдор - справжній псих! - гордо сказав Рон. - Слухай, ти мусиш швидко видужувати - завтра бенкет на честь закінчення навчального року. Очки вже пораховано, і Слизерин, звичайно, переміг, - ти пропустив останню гру з квідичу, а без тебе Рейвенклов нас побив, - зате їжа буде класна!

Цієї миті з'явилася мадам Помфрі.

- Минуло вже майже п'ятнадцять хвилин, негайно виходьте! - рішуче звеліла вона.

Тієї ночі Гаррі добре виспався, і на ранок почувався майже здоровим.

- Я хочу піти на бенкет, - звернувся він до мадам Помфрі, яка складала на столі