Читати книгу - "Сюрпризи долі"

Що робить кохання! Найкращий лік від старості! Та найцікавіше те, що не він один зауважив метаморфози, — усі його співпрацівники в один голос казали:

— Ви чудово виглядаєте! — так і чув компліменти з різних боків.

— Як вам вдалося так помолодшати? — дивувалися колеги.

— Я знайшов філософський камінь, — відповідав посміхаючись.

— Що це таке? — запитували з нерозумінням.

— Такий лік від старості, він дарує вічну молодість, — загадково відповідав.

Вітас літав, мов на крилах. Зараз кохана у себе вдома, та дуже скоро вони будуть разом. Головне придумати такий проект, щоб якнайшвидше запросити її до столиці. Він майже щодня дзвонив і вони годинами балакали про все на світі. Його перестали хвилювати буденні справи, йому остогиділи папери і документи, а найбільше не хотів повертатися додому. Важко пояснити чому. Жінка не пиляла, як завжди, напевно не здогадувалася, навпаки, була дуже ласкавою і турботливою. Його гризло сумління, і тому боявся зустрітися з нею поглядами. Хоче чи не хоче, все одно почує невдовзі те, що повинна почути. Нехай лише почнеться їхній новий проект, і тоді він розставить усі крапки над «і».

Тепер Вітас любив зачинятися у своїй кімнаті, пояснюючи домашнім, що має багато роботи. То були найщасливіші хвилини у житті. Він лягав на канапу вмикав «Мою Батьківщину» Сметани і переглядав альбом із фотографіями Праги. Як бракує фотографії коханої! Хоча б одне фото треба було зробити і надійно заховати. Тепер би милувався її образом. Потім заплющував очі і намагався до деталей воскресити в пам’яті її риси обличчя, шию, груди, живіт, ноги. Йому здавалося, що її образ матеріалізується і з уяви переходить у реальність. Вітас не розплющував очей. Її подих гостро відчувався біля його вуст. Варто простягти руку і пальці торкнуться її тіла. Головне дуже поволі, міліметр за міліметром, щоб не порушити гармонії і щоб мана не розвіялася. Він посміхався і засинав, промовляючи: «Ще трохи зачекай, мила, і нас ніхто не роз’єднає».

Єдиною незручністю було лиш те, що останнім часом знову почала непокоїти ліва рука. Вітас намагався не думати про болячки, та тупий біль постійно нагадував про себе.

— Тобі треба звернутися до лікаря, — обняла лагідно чоловіка Ельза, — мені не подобається, як ти постійно треш долонею плече.

— Нікуди я не піду, — відмахнувся, — нічого мене не болить.

— Навіть і слухати не хочу, я вже домовилася з непоганим спеціалістом.

— З ким? Я знаю усіх світил кардіології.

— Він не світило, а молодий перспективний учений. Не заперечуй мені, пройди повне обстеження, ти ж хочеш бути міцним і здоровим, чи перетворитися на порохнявого старця?

Останні слова зачепили Вітаса. Звичайно, Ельза мала рацію, варто підготуватися до нового життя, адже він хоче вступити в нього повноцінним здоровим чоловіком. Навіщо його коханій хворий дідуган? Треба погодитися.

До лікаря Вітас ішов у піднесеному настрої і всміхався. Він щойно розмовляв із коханою. Навіщо їй казати, що йде перевірити здоров’я? Хай тим переймається Ельза, яка вічно тільки й бачить, що хвороби. Якби її воля, то лікувала б безперестанку. Якась вроджена любов до експериментів. Добре, що він ніколи не попадався на її вудочку і піддослідним кріликом ніколи не був. Та й не буде. Наразі погодився зробити кардіограму, і на тому кінець.

Кардіолог — дуже люб’язний чоловік — уважно прослухав фонендоскопом кожний міліметр грудей і спини.

— Щось почули? — запитав Вітас.

— Не можу відповісти, поки не зробимо кардіограму та решту аналізів.

Вітас був певен, що йому нічого не бракує. Він обстежиться задля заспокоєння Ельзи, аби відчепилася. Та хіба припускав, що так сумно закінчиться візит до лікаря? У страшному сні не очікував вердикту, від якого холодний піт виступив на чолі.

Аналізи виявилися поганими. Дивно, як матінка земля ще носить його з таким хворим серцем. Лікар заспокоїв, що не все ще втрачено, а серцем слід зайнятися, інакше — невідворотний інфаркт.

— Дивно, я не кардіолог, та мені видається, що кардіограма не така вже й погана, — промовив Вітас уважно переглядаючи стрічку.

— Не бачите, бо не кардіолог. У вас явно виражені зміни і це найнебезпечніше. Не кожен спеціаліст їх зауважить. Я над цим питанням працюю багато років і скоро захищатиму дисертацію. Не уявляєте, як це небезпечно. Нещодавно один із пацієнтів із подібним діагнозом, не врахувавши наших порад, помер.

— Що ж робити? — заклопотано запитав Вітас.

— Для початку щадити своє серце: не нервуватися, не вживати жирної їжі і алкоголю, частіше і довше гуляти на повітрі, більше овочів і фруктів, менше засиджуватись на роботі. До того ж, я вам випишу деякі ліки, що добре допомагають роботі серця.

— Це не так уже й важко, — зрадів Вітас.

— Головне, слідкуйте за собою.

— І тоді, звичайно, стану здоровим? — скептично осміхнувся.

— Так… Щоправда, ще одну заборону я таки не назвав, не сказав про ще одне «не» — теж осміхнувся молодий лікар.

— Що?

— З огляду на те, що… кардіограма не досконала… — лікар затнувся.

— Продовжуйте, я уважно вас слухаю, — гостро зиркнув на кардіолога.

Важливо обмежити спілкування з жінками, — нарешті витиснув із себе.

— Що ви маєте на увазі? — вдав, що не розуміє.

— Та бог із вами! Я нічого зайвого не кажу. Це ж насправді не фраза із анекдоту чи застільного тосту про смерть на коханці. Таке трапляється.

— А мене це як стосується? — обурився Вітас.

— Безпосередньо. Із таким серцем, як у вас, непогано б поберегтися. Мусите пам’ятати.

— Ну… ви мені лестите, — знову гостро і прискіпливо глянув йому увічі. — То мені заборонено навіть дивитися на жінок?