Читати книгу - "Ярино, вогнику мій"

за тебе, а мій батько помер іще раніше, і я залишилася на світі зовсім одна. А в тебе ж іще є і батько, і брат, і сестри, і тітки. Адже вони всі люблять тебе! І твоя мама теж тебе любить, хоч і пішла до Бога, тобто до Аллаха, але вона дивиться на тебе з раю, і її серце розривається від горя, коли ти плачеш. Її душа завжди буде поруч із тобою. Не плач, мій хороший, не треба!

Шахін дивився в очі Ярині, а потім несподівано притулився заплаканим обличчям до її плеча. Дитина ще деякий час схлипувала, але вже почала заспокоюватися.

– А як тебе звати? – запитав він, коли остаточно заспокоївся.

– Ярина.

Шахін уважно роздивлявся дівчину, а потім хитро всміхнувся і боляче смикнув її за косу. Яринка насупилася і не церемонячись смикнула його за вухо. Маленький султан аж оченята витріщив – ніхто і ніколи не смів із ним так поводитися. Він уже збирався заволати на весь рот, але Яринка бризнула у нього чистою водою з відра, що стояло поруч, і всміхнулася йому так завзято і весело, що Шахін не стримався і бризнув водою у відповідь. Але промахнувся. Хлопчик зачерпнув ковшем води і знову хлюпнув нею на дівчину, але знову промазав. Зав’язалася погоня, яка супроводжувалася веселим сміхом і обливанням. Нарешті Шахін і Ярина, захекані, мокрі, присіли перевести дух.

– Ти – іскорка! – раптом сказав хлопчик.

– Чому?

– У тобі іскряться веселощі. Давай ще пограємося! – запропонував Шахін.

– Ні, султане, я не можу більше гратися. Мені треба ще випрати всі ці купи білизни. Тому мені ніколи.

– Але я наказую тобі! – вередливо зажадав Шахін і тупнув ніжкою.

– Тупай не тупай, а я не можу, – твердо відповіла Ярина.

Малюк надувся від обурення і вибіг із пральні. Яринка знизала плечима і, зітхнувши, знову взялася за ненависне прання, не надаючи цій події особливого значення.

А даремно!

Пізно ввечері сонну тишу палацу розірвав дитячий вереск – Шахін закотив істерику. Як тільки не заспокоювали хлопчика служниці, але він уперто ридав і бив усіх, хто намагався його вгамувати, вимагаючи, щоб до нього привели Іскорку. Латіфа, прийшовши до племінника, узяла його на руки і спробувала заспокоїти, але Шахін вирвався, грубо відіпхнув тітку і заголосив ще дужче. У бідної Латіфи здали нерви, і вона накинулася з докорами на служниць:

– Про яку іскорку просить Шахін-султан? Що це за іскорка? Де султан її бачив? Чому ви мовчите, негідниці? Відповідайте! Та ви зовсім не доглядаєте за моїм племінником, якщо навіть не розумієте, про що він просить і чого хоче!

Служниці мовчали, не знаючи, що відповісти. Обидва головних євнухи теж з’явилися, але стояли мовчки, приховуючи позіхи, і в душі лаяли маленького шибеника. А сам Шахін, бачачи, що тітка готова виконати його примху, заверещав на все своє маленьке горло та розтягнувся на підлозі, б’ючи ніжками, бо з досвіду знав, що це завжди допомагає домогтися свого. Він пригрозив, що буде ридати до ранку, якщо не приведуть Іскорку.

– Ну, що це за іскорка? Ну, скарбе мій! Ну, розкажи своїй тітці! – ласкаво запитувала Латіфа, знову взявши хлопчика на руки.

– Ти що, не розумієш? – обурено вигукнув Шахін. – Це справжня Іскорка!

– А де ти її бачив?

– У пральні!

– Шахін Ґерай-султан бажає бачити служницю Ярину, – сказав Сіразі, який миттєво все зрозумів. – Вона руда, і коси її немов іскри вогню. Ось чому мій султан називає її іскоркою.

– Так! Ярину, Ярину! – тут же заволав Шахін, бо забув незвичне ім’я і називав дівчину так, як йому подобалося.

– Негайно приведіть її сюди! – наказала Латіфа.

– Моя султані, може, Сіразі-ага помиляється, – м’яко промовив Ферхат. – Можливо, ця дівчина змогла привернути увагу мого султана, але не зможе його зараз заспокоїти. Наскільки мені відомо, ця Ярина – простолюдинка, зовсім позбавлена розуму і будь-яких манер, і найголовніше – вона невірна, тому її присутність не піде султану на користь.

– Я днями говорив із цією дівчиною, – спокійно гнув своє Сіразі. – Так, вона не мусульманка, але це можна виправити. Вона досить розумна, порядна, скромна і послужлива, і я підозрюю, що вона зі шляхетної родини. Про це можна судити з її манер. Я взагалі дивуюся, чому така молода рабиня займається чорною роботою, коли могла б служити одній із наших султані!

– Замовкніть обидва! – роздратовано крикнула ана-беїм. – Негайно приведіть цю рабиню сюди!

Латіфі було байдуже, хто така Ярина, – вона була згодна на все, аби тільки небіж не плакав. А коли в кімнату увійшла Ярина, Латіфа уважно на неї подивилася – дівчині наказали з’явитися негайно, і вона не встигла заплести коси. «Справді іскорка!» – подумала жінка, побачивши, як у світлі свічок пасма рудого волосся мерехтять і переливаються вогняною веселкою. Дівчина витончено вклонилася і стояла, скромно опустивши очі й чекаючи, коли з нею заговорять, що теж приємно вразило султані.

Ледь побачивши Ярину, Шахін підбіг до неї і притулився заплаканим обличчям до її стегна, бо вище не діставав.

– Іскорко, як добре, що ти прийшла! Ти ж залишишся зі мною? Будь ласка! Залишися! – просив хлопчик.

Ярина поглянула на всіх присутніх, зустрілася поглядом із ана-беїм і все зрозуміла. Вона лагідно обняла хлопчика за плечі і м’яко відповіла:

– Звичайно, раз ти мене про це просиш. Тільки пообіцяй мені, що ти більше не будеш так гірко плакати. Обіцяєш?

Маленький султан ствердно закивав голівкою.

– Тоді лягай спати, бо вже пізно, – Ярина взяла Шахіна за ручку і підвела до ліжка. Хлопчик слухняно пішов за нею, уклався в ліжко, а вона, дбайливо закутавши його ковдрою, присіла поруч.

Латіфа зітхнула з полегшенням, побажала небожу гарних снів і пішла, не обмовившись з Яриною і словом. Вийшовши зі спальні, жінка прислухалася – за дверима чувся тихий голос дівчини, а потім запанувала тиша. Султані хмурилася, а обидва євнухи хижо стежили за виразом обличчя своєї господині.

– Моя султані, невже ти дозволиш цій невірній доглядати за моїм султаном? Я тривожуся, що така нянька не принесе користі синові великого хана, – обережно говорив Ферхат, побоюючись, що Яринка вислизне з його лап, і тиснучи на ревну побожність Латіфи.

– Тобто ти вважаєш, що для Шахіна краще, якщо його доглядатимуть правовірні, але невмілі няньки? – гримнула султані. – Це ж ти підбирав йому няньок! А ця дівчина хоч і християнка, але за мить заспокоїла мого племінника! Хто вона? Звідки потрапила в гарем?

Ферхат зам’явся, почав мимрити, що він до пуття не знає.

– Я незадоволена тобою, Ферхате! Ти недбало виконуєш свою роботу! – дорікнула Латіфа.

– Моя