Читати книгу - "Темний світ. Рівновага"

172
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 66 67 68 ... 95
Перейти на сторінку:

І позадкував. Я мовчала.

— Це що... це... я?!

Людина не може так прикидатись. Я бачила, яке моторошне для нього було це усвідомлення. Шок.

— Сем, послухай...

Він провів долонею по лобі:

— Я не знаю, що зі мною. Якщо в мене шизофренія або щось іще гірше... Тоді все правильно. Усе правильно... мені нема чого звідси виходити.

— Сем, що ти пам’ятаєш... останнє?

Його погляд був відповіддю. Моє зависле було серце сіпнулося — і запустилося знову.

— Сьогодні вранці я прокинувся... усе було догори дриґом. Фотографії... клапті... усе поперекидане, порване... Розбите... Тебе не було. Я став тобі дзвонити, хотів навіть викликати... поліцію... тут прийшли ці... твої знайомі. Тепер я розумію, що вони мали на увазі...

— Вони хороші, нормальні люди. Просто в той момент...

— Та я зрозумів... У мене й раніше були перебої... з пам’яттю. Цілі роки свого життя пам’ятаю туманно, ніби хтось мені розповів, а не я сам його прожив. Я хворий на голову, виявляється. Ніж сидіти все життя в дурці, краще здохнути... Але найгірше — я тебе втяг в історію. Якби я знав...

Він одійшов до дальньої стіни:

— Ти мені вибач, Дашо. Розумієш, я бачу весь світ чорно-білим — особливості сприйняття. А тебе побачив — у кольорі. І все, що пов’язане з тобою, виходить кольорове. Кольорові сни...

Я замружилася й аж тепер зрозуміла, який страшенний тягар упав у мене з плечей.

— Дурнику. Якщо ти просто трошки божевільний — це ж звичайна справа! А хто нормальний? Я чи що?

Я обняла його. Провела долонями по голих м’язистих руках:

— Сем, це щастя, що ти просто псих. Ти не уявляєш, що я пережила за ці кілька годин...

— Дашо, — він почав витирати сльози з моїх щік. — Ти знай. Я не можу підняти на тебе руку! Не можу... Якщо хтось посміє, я його по стіні розмажу. Але якщо я сам таке зробив у запамороченні, то мене доведеться весь час тримати в клітці, бо я ж виродок...

— Сем, — сказала я. — Ми все виправимо. Я люблю тебе не тому, що ти здоровий чи хворий, а тому, що це ти! Ми тебе вилікуємо...

Він усміхнувся, щоб мене втішити. Сам він не вірив ні в яке лікування, це було видно по очах.

— Сем, ти не пам’ятаєш... амулет?

— Вони теж про нього питали. Я пам’ятаю тільки, що ввечері він був у тебе на шиї. Як звичайно.

— А вранці...

— Вранці я прокинувся, в домі розгром... І все.

Я набрала Гришу. Дивно, але в підземеллі мій телефон ловив мережу, хоч і на межі можливостей. Гриша з’явився одразу — крізь рамку, не чіпаючи важких замкнених дверей.

— Гришо, випускай його.

Гриша похмуро похитав головою:

— Нема розпорядження Інструктора.

— Я йому скажу...

— Ти не зрозуміла. Ми не знаємо до кінця, що відбувається. Якщо вночі хтось вселився в Сема, щоб здобути твій амулет, то він може будь-якої миті зробити це знову.

— Вселився... хто? Злий дух? — я спробувала обернути все на жарт, але вийшло не дуже смішно.

— Сем — чуже знаряддя, — без усмішки сказав Гриша. — Він повинен залишатися тут, поки ми не з’ясуємо чиє.

Я подивилася на Сема. Той зобразив усмішку, мовляв, чом би не посидіти голяка в сирому підземеллі, це ж так прикольно...

І тут у мене задзвонив телефон.

— Дашо, — сказав Міша дивним лунким голосом. — Будь ласка, рятуй.

* * *

Вони сиділи на зупинці автобуса. Точніше, Лера сиділа, а Міша ходив поряд туди-сюди, нервово стискаючи в руках телефон. Мені зараз якнайменше хотілося розв’язувати їхні проблеми.

Лері було погано. Видно, її теж зачепило, вона теж жертва, подумала я. І Міша поруч; вони помирилися? Знову зійшлися? Чому це має мене цікавити?!

Світ, що я його побачила своїм глибинним зором, видався нездоровим і тривожним. А все через червонувате мерехтливе світіння. Міша світився зсередини тривогою, яскраво-жовтою, як смужки оси. А Лера...

— Що? Чого ти так дивишся?!

Я закліпала, повертаючи собі звичайний, буденний погляд на світ. Тремтячими руками вийняла телефон, відійшла далеко, жестом веліла Міші залишатися на місці.

— Інструкторе... це я.

— Чому не на об’єкті?!

— Інструкторе... Може таке бути, щоб людина перетворювалася на Тінь?

Пауза.

— Що ти побачила?

— Тут дівчина. Вона...

— Кажи, що ти побачила!

Хай би ніколи й не бачила...

— Вона перетворюється на Тінь. Лице

1 ... 66 67 68 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темний світ. Рівновага», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Темний світ. Рівновага"