Читати книгу - "Крізь безодню до світла"

Цього разу Дем’ян хоче зробити все сам. Він ліквідує цих трьох по черзі, одного за одним, тихо й непомітно. Він покаже своїм людям, ЯК треба працювати. Без зайвих рухів, без крові й ризику бути поміченим. Він-бо в цьому мастак – бути непомітним! Він виповзе зі свого закутку, наче павук, коли небезпека бути поміченим відступить, коли всі довкола беззахисні й безпорадні. І вправно закине свої тенета на жертву. Лише один легкий порух – і все готово! О, це буде надзвичайно!

Дем’ян із насолодою вимальовував у своїй геніальній голові план чергової, цього разу власноруч утілюваної справи, як раптом…

– Мужик, дай папіроску! – почув за спиною хрипкий чоловічий голос.

Почув, проте ніяк не зреагував. Це точно не до нього звертаються. Ну хто буде просити цигарку в нещасного безхатченка, котрий стоїть собі непомітно, злившись із довколишньою сірістю…

– Мужик, ти глухий? Дай папіросу! – Голос став відчутно знервований.

Дем’ян усе ж озирнувся. Щось йому підказало, що звертаються все-таки до нього.

– Я не курю, – спокійно відповів чоловікові, зовні схожому на п’яничку, котрий стояв поруч і тремтів, начебто від похмілля.

– Мужик, ти шо, гониш?! Підкурити дай!

У голосі чоловіка чулася загроза. Дем’ян добре знає ці загрозливі нотки, котрі не віщують нічого хорошого.

– Я не курю, ти що, не розумієш? У мене немає цигарок, – якомога стриманіше проказав Дем’ян.

– Ти шо, інтєлігєнт грьобаний? – гаркнув той.

– Усе нормально, чоловіче, не хвилюйся, чого ти…

– Ти шо, мужик, вобше? Ти мене успокоїти хочеш? Нариваєшся?!

– Та з чого ти взяв? Я тут стою спокійно, нікого не чіпаю…

– А я, значить, тебе чіпаю, да?! – вибухнув чоловік.

Він наблизився впритул до Дем’яна, його розпашіле обличчя нервово посіпувалось, руки в кишенях помітно тремтіли. Видно було по ньому, що його вже абсолютно не хвилюють ніякі цигарки. Його просто розривало від нестримної, некерованої люті, яку він не знає, куди подіти, і зупинить його хіба…

Дем’ян не встиг завершити хід своїх думок про спрямування некерованої люті чоловіка.

Це сталося блискавично.

У тремтливій руці чоловіка, що непомітно вислизнула з кишені, щось зблиснуло, й уже наступної миті Дем’ян відчув, як по його грудях тече щось тепле.

Болю не було. Не було й страху. Він узагалі нічого не зрозумів. Чи не встиг зрозуміти. Мабуть, у нього був шок від несподіваного, хоча й цілком передбачуваного повороту в цій незначущій балачці з якимсь неадекватним, дурнуватим п’яничкою.

Дем’ян тихо сповз на землю. Він поки не збагнув чому, адже все ж начебто нормально. Проте стояти він чомусь не зміг, його ноги мимоволі підкошувались, наче від безсилля.

Він лежав, притулившись щокою до холодної, вогкої землі й вдихав важкий, гнилуватий запах Усті. Затим глипнув услід чоловікові, котрий віддалявся, злякано озираючись на Дем’яна. Аж тепер він помітив у руці чоловіка закривавлений ніж, котрий той хапливо запихав назад до кишені.

І все збагнув.

Ні!!! Ні, ні, ні!!! Що ж цей покидьок наробив? Як він посмів?! Цього не було в планах Великого Дем’яна! Не було!!! Усе мало бути інакше, інакше!!!

Що тепер? Чи помітить його хтось? Чи він так і пролежить тут, не помічений ніким, як завше?

Може, покликати на допомогу? Дем’ян розтулив рота, щоб озватись, проте тієї ж миті захлинувся: черговий напад нестачі повітря. Такий невчасний. Такий недоречний.

Натомість із рота щось потекло. Щось солонувате, тепле і в’язке. Він закашлявся.

А поряд, здається, немає нікого.

Яно, Яно, де ти, Яно? Порятуй мене, Яно, як я тебе колись порятував отут, на цьому ж місці, пам’ятаєш?..

Стає так тепло…

Ні, холодно…

І світло?

Ні, здається, темно…

Як же?..

Травень 2009 – квітень 2015

Примечания
1

Каварня – кав’ярня.

(обратно) 2

«Водник» – скорочена назва Національного університету водного господарства та природокористування, яку вживають місцеві жителі. (Прим. авт.)

(обратно)