Читати книгу - "Вовк-тотем"

151
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 66 67 68 ... 291
Перейти на сторінку:
оголений дріт великої напруги, й так злякалася, що залізла назад у печеру й не насмілювалася більше звідти показуватись. Чень Чжень нервував, тож спробував сам просунути голову в печеру й роздивитися: тунель там ішов під кутом у 35° і виглядав доволі стрімким, на глибині два метри він різко повертав, тож справжню глибину печери неможливо було визначити. Ян Ке був такий розлючений, що сам тричі проревів у нору, однак її глибокий чорний хід миттю поглинув його голос. Чень Чжень, розсердившись, рвучко сів на «приступку» на вході до нори й сказав:

— Який же я телепень! Потрібно було раніше згадати про аркан — уже б із цією вовчицею було покінчено. Щоб боротися з вовками, потрібно мати швидку реакцію, тут навіть маленька помилка не прощається.

Ян Ке ще більше переживав. Устромивши свою залізну палицю гострим кінцем у землю, він примовляв:

— Гадюка! Вона просто скористалася тим, що в нас немає рушниць. Якби була зброя, я б уже подивився, що в неї в черепку!

— Однак за наказом Комітету пасовища, нині оголошено найвищу бойову готовність і нікому не дозволено стріляти. Тож навіть якби в тебе й була рушниця, ти не міг би з неї вистрілити, — нагадав йому Чень Чжень.

— Якщо так і далі економити, то що з цього вийде? Гадаю, нам зараз слід скористатися вибухівкою «Два стусани».

— Але ж це — те саме, що й постріл з рушниці, — несподівано спокійно зауважив Чень Чжень, — якщо ми розлякаємо вовків з півночі, то зведемо нанівець усі плани облави на них, а тоді все пасовище нас із тобою затюкає. Крім того, «Двома стусанами» вовчицю не вб’єш.

— Не вб’єш, але налякаєш, — не здавався Ян Ке. — Вона злякається до напівсмерті і вчадіє від диму. А до прикордонного шосе звідси — 60–70 лі, хіба вовчі зграї зможуть щось почути? Якщо ти за це хвилюєшся, можемо зробити так: я зніму свій плащ, і коли закинемо вибухівку в нору, я закрию цей отвір плащем, тоді назовні жоден звук не почуєш.

— А якщо вовчиця не вийде, що будемо робити? — спитав Чень Чжень.

Ян Ке, розв’язуючи свій ремінь, на це відповів:

— Вийде, де вона дінеться! Я чув, як конопаси розповідали, що вовки найбільше бояться пострілів з рушниці й запаху пороху. Варто лише закинути в печеру три «Подвійних стусани», як від їхніх шести вибухів по печері піде сильна луна, там звук буде в декілька разів сильніший, ніж назовні, і вовчиця просто втратить голову. Ходи в печері вузькі, тож запах пороху сконцентрується й буде дуже їдким. Можу заприсягнутися, що три вибухи виженуть вовчицю і тоді ти зможеш задіяти свій аркан. Я думаю, що за матір’ю й цілий виводок вискочить, от буде нам прибуток!

— Добре, зробимо так, — погодився Чень Чжень. — Однак цього разу ми повинні підготуватися як слід. Я спочатку перевірю, чи немає тут поблизу інших виходів. Якщо хитрий заєць має три нірки,[62] то хитрий вовк тим більше матиме не одну печеру. Вовки такі спритні, що людині ніякої передбачливості не вистачить.

Чень Чжень сів на коня і почав з двома собаками коло за колом ретельно обшукувати цю місцину, тримаючи вовчу нору в центрі. На білому снігу чорний отвір печери мав би бути легко помітним, однак у колі радіусом 100 метрів Чень Чжень із собаками не помітили інших нір. Коли Чень Чжень спішився, він відвів обох коней подалі в безпечне місце й стриножив їх. Повернувшись до нори, він прилаштував аркан, як капкан, підготував лопату й залізну палицю. Чень Чжень помітив, що Ерлан з усіх сил зализує свою рану, низько опустивши голову. Вовчиця відкусила йому на грудях цілий шмат м'яса в два пальці завширшки і на рані ще тремтіло хутро. Було помітно, що Ерлан зазнає сильного болю, але при цьому не видає ні звуку. Вони ж у цей похід не взяли ані ліків, ані пов’язок, тож могли тільки дивитися, як він лікує себе «старим собачим способом» — дезінфікує рану, зупиняє кров і стишує біль своїм язиком і слиною. Доводилось тільки чекати на повернення, щоб полікувати й забинтувати його. Також ставало зрозумілим, що інші рани на його тілі були залишені йому вовками, тому коли він бачив вовка, його очі відразу ж наливалися кров’ю. Чень Чжень відчув, що, напевне, неправильно його розумів, адже він — таки собака, тільки монгольський собака, який ще лютіший за вовків.

Ян Ке все наладнав — він стояв, накинувши на плечі плащ, тримаючи в руках три трубки «Подвійного стусана», що були як підривні шашки завтовшки, а в зубах — запалену сигарету Хайхе.[63] Чень Чжень розсміявся:

— Хіба ти схожий на мисливця? Більше на японського диявола зі «Справжньої війни».

Ян Ке на це гмукнув:

— А я пристосовуюсь до місцевих умов, одягаюся й стріляю, як вони. Гадаю, що вовчі ходи в печері ніяк не зможуть запобігти дії газового балончика.

— Гаразд, кидай уже свій балончик, подивимось, чи він спрацює.

Ян Ке підпалив своєю сигаретою одну з трубок «Подвійного стусана» і поки звідти із сичанням виходив дим, закинув його вглиб печери. Потім так само підпалив і закинув другу трубку, і ось уже три «підривні шашки» котилися вниз стрімким схилом у глибину нори. Закинувши шашки, Ян Ке миттю закрив вхід до нори плащем. Невдовзі зсередини долинув приглушений звук вибухів — усього шість — і підніжжя гори злегка затремтіло. У печері цей звук, напевне, був громоподібним, від нього пішла сильна хвиля, й усе вкрилося димом. Вовки монгольського степу, напевне, ще

1 ... 66 67 68 ... 291
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовк-тотем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вовк-тотем"