Читати книгу - "Володар драконів"

як ти думаєш, чи не виникне у Кропивника підозри, коли він почує від крука, що ми пливемо Аравійським морем на спині морського змія? У той час як я йому розповів, що дракони ховаються в пустелі, яка лежить на багато тисяч кілометрів західніше?

— Ох! — пробурмотіла Сірчана шкурка, чухаючи за вухом.

— Ні! — Мухоніжка похитав головою. — Я не думаю, що це така вже хороша думка — знову перед ним з’явитися. Не варто недооцінювати Кропивника! — Гомункулус здригнувся і глянув на Лунга, який з тривогою дивився на нього. — Я не знаю, навіщо ти шукаєш Поділ неба, але вважаю, що тобі слід повернути назад. Тому що в іншому разі ти приведеш найбільшого ворога твого племені просто до виконання його злісної мрії.

Лунг мовчки зустрів погляд Мухоніжки. Потім він сказав:

— Я вирушив у цю довгу подорож, щоб знайти новий притулок для себе і для тих драконів, які колись давним-давно, рятуючись від Кропивника і від людей, перебралися на північ. Там ми знайшли собі місце для нового життя — затишну долину, нехай холодну і вологу, але там ми могли почуватися спокійно. Тепер вона навіщось знадобилася людям. Поділ неба — це остання наша надія. Де ж я ще знайду місце, яке б не належало людям?

— То ось що привело тебе сюди, — тихо сказала Зібеїда Халіб. — Саме тому ти шукаєш Поділ неба, як розповідав мені Барнабас, — вона кивнула: — Так, Гімалаї, де, як кажуть, розташовується це таємниче місце, і справді не належать людям. Можливо, саме через це мені не вдалося знайти Поділ неба. Тому що я людина. Я думаю, тобі б це вдалося. Але як зробити, щоб Кропивник не прийшов туди слідом за тобою?

Барнабас Візенгрунд розгублено похитав головою.

— Назад Лунг теж повернутися не може, — пробурмотів він. — У цьому випадку він приведе Кропивника до драконів півночі. Справді нелегка ситуація, друже мій!

— Атож! — зітхнула Зібеїда Халіб. — Але я думаю, так повинно було статися. Ви не дослухали до кінця стару легенду про драконів. Ходімо, я покажу вам дещо, і насамперед тобі, Володарю драконів, — вона взяла Бена за руку і потягнула за собою до напівзруйнованої гробниці.

Кропивник дізнається про все

— Плюй! — гаркав Кропивник. — Та плюй вже, нікчемний карлику!

Він сидів серед дюн, люто смикаючи хвостом, а навколо громадилися гори піску, які розкидав Кремінна борода, щоб його звільнити. На щастя Кропивника, гірські гноми вміють добре рити.

Кремінна борода насилу назбирував пересохлим ротом краплю слини, і спльовував її в миску, яку спорудив із розкушеного кактуса.

— Нічого не вийде, ваше золоте сіятельство! — бурчав він. — Подивіться самі! Ми заживо засмажимося на сонці, перш ніж набереться достатня кількість рідини.

— Плюй! — прогарчав Кропивник і сам додав калюжку власної отруйно-зеленої слини.

— Овва! — Кремінна борода з таким захопленням нахилився над мискою, що його капелюх ледве туди не злетів. — Ваше золоте сіятельство, це було приголомшливо! Цілий ставок, ні, ціле озеро слини! Ура, виходить! Неймовірно! Ось, погляньте, у ній відбивається сонце. Будемо сподіватися, що все не випарується одразу.

— Стань так, щоб твоя тінь падала на миску, дурню! — прогарчав Кропивник і плюнув ще раз.

Плювок. Кактусовою мискою попливла зелена калюжка. Ще плювок. Кремінна борода вніс свою лепту. Вони плювали наввипередки, аж поки навіть у Кропивника пересохло в горлі.

— Ану відійди! — гаркнув він, відштовхнув гнома в гарячий пісок і втупився червоним оком у калюжку, яку вони разом наплювали.

Якусь мить зелена рідина залишалася каламутною, але раптом вона заблищала, як дзеркало, і в мисці з кактуса виникла темна постать крука.

— Нарешті, — каркнув крук, випустивши камінь, який він тримав у дзьобі. — Де ви були весь цей час, господарю? Я кинув більше каменів у це море, ніж буває зірок на небі. Зжеру цього кобольда! Негайно! Ви тільки подивіться!

Він обурено підняв ліве крило, на якому все ще висів камінчик, кинутий Сірчаною шкуркою. Слина кобольда — річ міцна.

— Перестань верещати! — загарчав Кропивник. — І забудь про кобольда. Куди запропав цей Мухоніжка? Що він робив, коли підслуховував відповідь джина? Напхав собі родзинок у вуха? У цій чортовій пустелі, куди він мене послав, немає навіть кінчика драконового хвоста!

Крук відкрив дзьоба, знову закрив його і знову відкрив.

— Пустеля? Яка пустеля? — Здивовано каркнув він. — Про що ви говорите, господарю? Срібний дракон давно полетів за море, і Мухоніжка з ним разом. Останній раз я бачив його на спині морського змія. Хіба він вам не доповідав? — Крук знову обурено здійняв крило:

— Це чаклунські штучки кобольда. Саме тому я вас кликав. А Мухоніжка навіть пальцем не ворухнув, щоб перешкодити цій волохатій морді.

Кропивник спохмурнів.

— Над морем? — грізно прогарчав він. Крук трохи нахилився вперед.

— Хазяїне! — покликав він. — Я вас дуже погано бачу, мій повелителю.

Кропивник із роздратуванням ще раз плюнув у миску.

— Отак! — озвався крук. — Отак я бачу вас краще.

— Над яким ще морем? — визвірився на нього Кропивник.

— Та ви його знаєте, господарю! — відповів крук. — Ви навіть цього змія знаєте. Згадайте ту ніч, коли ви вийшли полювати на драконів, які купалися? Я впевнений, що це той самий змій, що завадив вам