Читати книгу - "Якщо на землі є пекло"

навіть страшна освенцімська дійсність. Свою катівську посаду він уміло використовував для полегшення тяжкого становища своїх підлеглих, яких вважав своїми друзями. За це його й любили в’язні. Гарно скроєний, стрункий і засмаглий, темпераментний і рухливий, Антек шастав скрізь і завжди знав, де перебуває те чи інше начальство, що і як треба робити, щоб в’язні з його команди могли таємно під час роботи відпочити. А коли появлялося начальство, Антек моментально перевтілювався у справжнього капо: горланив диким голосом, погрожував, лаяв і бив шматком гумового шланга по спині. «Биття» проводилось за сценарієм, розробленим самим же Антеком. Декілька чоловік мали під одежею на спині багатошарову прокладку, з картону і шматків брезенту, припасовану до тіла шпагатом. Удари шлангом по такій «кольчузі» були безболісні, зате справляли потрібне враження на начальство, яке, переконавшись в активності форарбайтера, спокійно йшло далі. Гра була настільки майстерна, що ні в кого з начальства не виникало ніякої підозри.

Антек був великим майстром подібних витівок і умів створювати видимість роботи, яку організовував таким чином, що працювала лише половина команди, а решта, сховавшись від стороннього ока, відпочивала. Але на цьому не кінчалися «творчі пошуки» в організації саботажу. Одного разу, наприклад, навіть у присутності есесівців команда «Гаст» довго переносила кілька величезних диктових ящиків, надриваючись від «непосильної ваги». Насправді ящики були порожні. Подібна бутафорія у Антека завжди була під руками. Він, бувало, казав: «Тут, як і на сцені театру, гарну ідею треба гарно оформити і майстерно подати, інакше вона провалиться. Чудові задуми авторів, режисерів і постановників втілюють у життя артисти. Тут ми теж повинні бути артистами в найвищому розумінні цього слова. А що ви думаєте? Тут теж театр — комедія і трагедія водночас. Різниця лише в тому, що погану гру на театральній сцені глядачі лише освистують, а погана гра на цій сцені коштуватиме нам життя. Отже, будьмо добрими артистами, мізкуймо...»

І вони мізкували. Місцем їхньої роботи було півгектара рівного поля, де під відкритим небом звалили цілі гори будівельних матеріалів і різного устаткування, що належало десяткам німецьких фірм, які брали участь у будівництві електростанції. На цьому «розвантажувальному полі» працювала тільки команда Антека. Величезні гори цього господарства служили надійною схованкою від очей есесівців і їхніх прихвоснів. Антек вчив: «Працювати треба очима, а не м’язами. Головне — не прогавити небезпеку і- вчасно створити видимість шаленої роботи, а все інше — дрібниці». Уся діяльність команди «Гаст» на чолі з Антеком Сташевським зводилася до чітко організованого і майстерно налагодженого саботажу, де кожний сушив мізки над тим, «як робити так, щоб нічого не робити». Вдалі «знахідки» і «відкриття» негайно впроваджувались у «виробництво». Антек придумав навіть змагання, девізом і гаслом якого було: «Довести ефективність праці до нуля!»

Після загибелі чехів Володя й Жора відчували себе сиротами. Кров холонула в жилах, коли згадували, як на їхніх очах страчували дорогих побратимів. Біль непоправної втрати, безсила ненависть до фашистських катюг посилювали їхні страждання. Концтабірний конвейєр смерті висотував з них життєві соки, вбивав віру в життя. Хлопці знову дійшли до останньої межі виснаження і, певне, недовго протягли б, якби їм не зустрівся Антек. Цей життєрадісний хлопець нічого не знав про їхні страждання і горе, але своєю людяністю, зворушливим ставленням до змучених юнаків і своїм невичерпним оптимізмом повертав їм втрачену віру в життя.

І ось одного разу, цілком несподівано, Жора заспівав. Для Антека. Проста польська пісня до сліз схвилювала вразливого Антека. Він обняв Жору, як рідного брата.

— Спасибі, друже! Я й гадки не мав, що у цьому пеклі зустріну таку людину. Талант! Великий талант! Ти можеш щось іще співати?

— Можу.

— Тоді хвилиночку зачекай — треба зібрати усіх, нехай послухають,— сказав Антек і легенько стукнув шматком заліза по металевій трубі.

Це був умовний сигнал. Усі моментально збіглися докупи. Аптек виставив спостерігачів — «кругову оборону». Вони повилазили на штабелі цегли, сопки контейнерів, ящиків і різного мотлоху, звідки було видно все довкола.

І почався незвичайний концерт. Польські, російські, українські, білоруські, німецькі, французькі, чеські пісні лилися одна за одною. Жора співав без передишки, немов

Побоюючись, що не встигне виспівати все, що знає, і в кожну пісню вкладав усю свою душу. Імпровізований концерт тривав з годину. Ніхто не думав і не гадав, що оцей змучений радянський хлопчина володіє таким чарівним голосом, таким яскравим талантом співака, таким чудовим знанням багатьох мов і пісень. А слухали ж його зараз люди щонайменше двадцяти національностей. Слухали і витирали сльози. І світліли душею. Це був фурор. І все ж таки більше за всіх радів Володя; він побачив, що Жора переборов душевний шок, знову став тим Жорою, яким був колись. Згадались слова, сказані ним ще в перші дні їхнього знайомства, давно, в Освенцімі: «Мистецтво — це моя зброя, і я повинен використовувати її до кінця».

В обід їм привезли кесель баланди. Антек з аптекарською точністю почав її ділити, ніби зважував ліки для хворих. В жодній іншій команді не дотримувалися такої абсолютної точності, тож, здавалося б, тільки радуйся. Але тут усі запротестували і попросили Антека спершу нагодувати Жору, давши йому стільки, скільки він подужає. Жора зніяковів, почав відмовлятися, але Антек від імені усієї команди наказав підкоритися.

Отак народжувався колектив, керівником якого був невтомний, відважний Антек, а душею став Жора. У такому колективі відчуваєш себе людиною, не боїшся ніяких труднощів і неможливе починає здаватися можливим.

У Володі з’явився відчайдушний задум — створити в команді «Гаст» підпільну антифашистську групу. Він поділився ним з Жорою, який відразу ж пристав на цю пропозицію. Того ж дня у них відбулася таємна розмова з Антеком. Почав її Жора.

— Дивлюсь я на людей і думаю: люди тут різні, а думи у всіх одні — пережити табори, дійти до перемоги...

— Правильно! Це ж цілком природно,— погодився Антек.

— Зверни увагу, Антек, тут зібраний цілий Інтернаціонал, представники багатьох національностей, і разом з тим — це одна сім’я. Яка між нами може бути ворожнеча? Незважаючи на тяжкі страждання, люди залишилися людьми, не