Читати книгу - "Двері в день. Міс Адрієна, Гео Данилович Шкурупій"

І раптом перед слухачами промайнули обличчя комуністів і комсомольців Леона Мустака, Петра, Симона, старого Андріяша Вале.

Та ось після страйкового комітету у «Веселому джерелі» вони опинилися у темних вогких камерах з заґратованими вікнами, а коло високих стін прогулювались жандарми з карабінами за плечима.

Тоді встав і заговорив Назарчук.

– Всі ми члени МОДРівського осередку, у нас на заводі є модрівські бригади, які частину свого заробітку віддають на справу міжнародної пролетарської допомоги. В наших підшефних колгоспах є теж бригади, які засівають понадпланово цілі лани і урожай з них їде на допомогу закордонним робітникам в їх революційній боротьбі.

І перед слухачами промайнуло багато обличчів замордованих революціонерів і звільнених з в’язниці зусиллями МОДР’у.

– Я бригадир модрівської бригади! – сказав Назарчук.

І Каркаш і Фабгіанке побачили його в цеху на роботі серед робітників його бригади. Потім вони побачили бригаду колгоспників, що збирала хліб лобогрійками.

– Нам треба налагодити міцний зв’язок – сказав Каркаш.

– Ваша справа – то наша справа!

Робітники встали і оточили гостей, стискаючи їм руки й обіймаючи за плечі.