Читати книгу - "Варта!Варта!, Террі Пратчетт"

люди! 

Ваймз подумав: ще трішки — і воно би її зжерло, а вона все ще здатна отак мислити. 

Він завагався. Мабуть, у цьому й полягає право на власну думку… 

Сержант Колон підійшов, переминаючись із ноги на ногу, решта ж, побілівши від почутого, переглядалися між собою. 

— Вам краще вже йти, капітане, — сказав він. — То буде криваве вбивство! 

Ваймз махнув рукою. 

— Наскільки я розумію, — бурмотів капітан, уникаючи пронизливих поглядів Сибіл Ремкін, — він сам напросився. 

— Не те щоб зовсім, — відказав Колон. — Це Морква. Він заарештував дракона. 

Ваймз принишк. 

— Як це заарештував? Ти ж не маєш на увазі те, про що я думаю, чи маєш? 

— Все можливо, сер, — невпевнено відповів Колон. — Все можливо. Я бачив, як він стояв там, серед уламків, схопив його за крило та промовив: «Ти попався, друзяко», — сер. І самому не віриться, сер. Сер, справа в тому, що… 

— У чому ж? 

Сержант знову переминався з ноги на ногу. 

— Пам’ятаєте, як ви казали, що в’язнів принижувати не можна, сер… 

Морква розмахував перед натовпом важелезною дерев’яною балкою і відганяв людей від дракона: отримавши стусана такою штукою, уже не хотілося нікого вбивати. 

— А тепер — слухайте, — сказав Морква, тягнучи балку і притримуючи свій шолом. — Давайте так, щоб мені не доводилося повторювати двічі, домовились? 

Ваймз пробивався крізь щільний натовп і дивився на незграбну постать, що стояла на пагорбі з уламків і дракона. Морква повільно обертався на всі боки, тримаючи в руках балку, немов посох. Його погляд можна було порівняти з прожектором маяка. Куди б не світив — усюди люди опускали зброю і ніяковіли. 

— Застерігаю вас, — ніяк не змовкав Морква, — що напад на офіцера при виконанні його службових обов’язків — це серйозний злочин. І наступного, хто кине хоч ще один камінь, я так віддухопелю, що мати рідна не впізнає. 

У цю ж секунду йому в потилицю, яку, звісно, закривав шолом, прилетів наступний камінь. Посипався шквал насмішок. 

— Пусти нас до нього! 

— Так, пропусти! 

— Ще бракувало, щоб нами варта командувала! 

— Quis custodiet custard?[24] 

— Ага, скажи йому! 

Ваймз притягнув сержанта за бари. 

— Йди і знайди нам мотузку. Багато. І найтовстішу. Думаю, що зв’яжемо йому крила і, певне, ротяку затиснемо так, щоб вогнем не плювався. 

Колон витріщився на нього. 

— Сер, ви серйозно? Ми що, справді його заарештуємо? 

— Виконуй! 

«Та ж його вже заарештували, — думав він, проштовхуючись крізь натовп. — Як на мене, ліпше, щоб воно втопилося в морі, але ж його заарештували, тому тепер або затримувати, або відпускати». 

Він відчував, як юрба змушує його прощатися зі своїми сентиментами до цього клятого дракона. А що з ним зробити? Віддати його під суд, а потім виконати вирок. А, не вбивати. Так чинять герої в диких місцинах. У місті навіть думати про таке — зась. Або можна, але якщо збираєтеся так вчинити, то не забувайте, що спалите тут усе до останнього камінчика, та результату це не дасть — він виживе. Доведеться зробити… як книжка пише. 

Саме так. Все інше ми уже спробували. А тепер спробуємо діяти як книжка пише. 

Так чи інакше, там вгорі є представник міської варти. Нам треба триматися разом. Більше ніхто не заподіє нам шкоди. 

Огрядний чолов’яга, що стояв прямісінько перед ним, саме зібрався замахнутися і жбурнути в бік Моркви уламок цегли. 

— Жбурнеш цю цеглу, і ти — труп, — сказав Ваймз і взявся далі проштовхуватися крізь натовп, а потенційний жбурляльник провів його здивованим поглядом. 

Морква схопився за кийок, даючи усім зрозуміти, що він не жартує, аж раптом до нього піднявся Ваймз. 

— О, вітаю, капітане Ваймз, — сказав він, опускаючи кийок. — Дозвольте доповісти, що я заарештував цього… 

— Так, я бачу, — сказав Ваймз. — Маєш якісь пропозиції, що нам робити з ним далі? 

— Звичайно, сер. Я маю зачитати йому його права, сер, — відповів Морква. 

— А окрім цього? 

— Не знаю, сер. 

Ваймз глянув на ті частини дракона, що ще проглядалися з-під завалу. От як можна отаке вбити? На це, певне, цілий день знадобиться. 

Від його нагрудника відбився камінь. 

— Хто це зробив? 

Голос прозвучав, немов удар батога. 

Натовп стишився. 

На пагорб видерлася Сибіл Ремкін, її очі палали від люті до натовпу. 

— Я повторюю, — сказала вона, — хто це зробив? Якщо зараз же той, хто це зробив, не зізнається, я дуже і дуже сильно розгніваюся! Вам усім має бути соромно! 

Люди слухали її дуже уважно. Ті, у кого в руках ще було каміння чи що-небудь інше, кинули те все додолу так, щоб ніхто й не чув. 

Легкий вітерець колихав те, що залишилося від її нічної сорочки, а їхня милість леді Ремкін взялася повчати народ. 

— Перед вами доблесний капітан Ваймз… 

— Людоньки, — тихенько сказав Ваймз і натягнув свого шолома так, щоб не було видно очей. 

— …і його безстрашна команда, вони не полінувалися приїхати сьогодні сюди, аби врятувати ваші… 

Ваймз вхопив Моркву за руку та повів його до іншого краю пагорба. 

— Усе гаразд, капітане? — запитав молодший констебль. — Ви почервоніли. 

— Краще не починай, — різко відповів Ваймз. — Досить з мене й тих косих поглядів від Ноббі та сержанта. 

На його подив, Морква дружньо постукав його по плечі. 

— Я знаю, як це, — сказав він із розумінням. — Була у мене вдома дівчина, Мінті її звали, то її батько… 

— Слухай, останній раз пояснюю, немає абсолютно нічого між мною та… — почав Ваймз. 

Десь збоку почувся гуркіт. З пагорба зійшла маленька лавина з гіпсу та соломи. Пагорб піднявся і розплющив одне око. Велика чорна залита кров’ю зіниця намагалася на них сфокусуватися. 

— Ми, напевно, божеволіємо, — сказав Ваймз. 

— О, ні, сер, — мовив Морква. — Прецедентів багато. 1135-го року був випадок, коли курку заарештували за те, що вона кукурікала в Четвер Душевного Пундика. А за часів правління Невротичного лорда Снепкейса було страчено цілу колонію кажанів за постійне порушення комендантської години. Це було 1401-го року. У серпні, здається. То були дні величі закону, — мрійливо мовив Морква. — 1321-го, як вам відомо, маленьку хмаринку засудили за те, що вона закрила сонце у найбільш відповідальний момент церемонії інвеститури Біснуватого Ерла Гарґатського. 

— Сподіваюся, що Колон не баритиметься, — Ваймз раптово урвав фразу. Він мав знати. — Що зробили? — перепитав він. — Що зробили із хмаринкою? 

— Ерл засудив її до страти шляхом закидання камінням, — відповів Морква. — Наскільки відомо, тоді було вбито тридцять одну людину, — він витяг свого записника і подивився на дракона. 

— Думаєте, він нас чує? — запитав він. 

— Думаю, що так. 

— Тоді — почнімо, — Морква прокашлявся і розвернувся до заваленої рептилії. — На виконання свого обов’язку повідомляю, що проти вас буде відкрито кримінальну справу стосовно наступних правопорушень: пункт один (один) а) 18 хрюпня цього року, у місці, відомому під назвою Любчиковий провулок, що у Затінках, ви незаконно плювалися вогнем, що загрожувало нанесенням громадянам тяжких тілесних ушкоджень, що суперечить статті сьомій закону про Індустріальні Процеси 1508-го року. ТАКОЖ, пункт один (один) б) приблизно 18 хрюпня цього року, у місці, відомому під назвою Любчиковий провулок, що у Затінках, ви спричинилися до смерті шести невстановлених осіб… 

Ваймз подумав про те, як довго завал зможе утримувати дракона. Знадобиться