Читати книгу - "Пастка"

плигати. Повернення було тріумфальним: Жервеза у напружених випростаних руках несла гуску, її спітніле обличчя осявала широка мовчазна усмішка. Жінки, які йшли позаду неї, так само всміхалися, тимчасом як у самому кінці цієї процесії Нана, широко розплющивши очі, дерлася навшпиньки, щоб усе як слід роздивитися. Коли гуску поставили на стіл — величезну, золотисту, соковиту, — на неї накинулися не одразу. Всі застигли у німому зачудуванні, шанобливому подиві, від якого перепиняло мову. Гості перезиралися, підморгували один одному, похитуючи головами. Хай йому грець! Оце так гуска! Оце так стегенця й черевце!

— Жирку нагуляла, не крейди зі стін надзьобавшись, це вже напевно! — мовив Бош.

Тоді Жервеза розповіла всі подробиці, що стосувалися цієї гуски: вона була найкращою з усіх, які можна було побачити в торговця птицею у передмісті Пуасоньєр; на вугляревих вагах вона потягнула на дванадцять з половиною фунтів; щоб засмажити її, спалили ціле відро вугілля, і з неї натекло три миски жиру. Віржіні перебила її, щоб похвалитися, що бачила пташину ще не засмаженою: її можна було з’їсти навіть сирою, казала вона, — такою ніжною і білою була в неї шкіра, немов у білявки, їй-бо! Всі заусміхалися, дивлячись на гуску з такою пожадливістю, від якої в них аж губи повідвисали. А тим часом обличчя Лорійо перекосилися від заздрощів: побачивши таку гуску на столі в Шкандиби, їм просто перехопило подих.

— Що ж, гаразд! Цілою її ми однак не їстимемо, — нарешті сказала прачка. — Хто розріже гуску?.. Ні, ні, тільки не я! Вона надто велика, мені боязко й підступити до неї.

Напросився Купо. Господи Боже! Усе дуже просто: берешся за лапи й тягнеш, розриваючи гуску на шматки. Але всі обурилися й живосилом забрали в бляхаря кухонного ножа: завжди, коли він брався до такої роботи, страва перетворювалася на казна-що. Якусь мить шукали добровольця, коли врешті пані Лера мовила солодкавим голосом:

— Послухайте, це робота для пана Пуасона... Саме так, для пана Пуасона.

Оскільки товариство німувало, вона додала ще улесливішим тоном:

— Звісно, це робота для пана Пуасона, звиклого орудувати зброєю.

І подала поліцейському кухонного ножа, що був у неї в руці. Усі за столом схвально засміялися. Пуасон по-військовому різко кивнув головою і потягнув гуску до себе. Його сусідки, Жервеза та пані Боні, відсунулися, щоб звільнити для нього місце. Різав він повільно, широкими жестами, втупивши очі в пташину, немов хотів прицвяхувати її до дна тареля. Коли він угородив ножа у кістяк і той тріснув, Лорійо, охоплений поривом патріотизму, вигукнув:

— Ба! От якби то був козак!

— Ви коли-небудь билися з козаками, пане Пуасон? — запитала пані Бош.

— Ні, тільки з бедуїнами, — відповів поліцейський, відрізаючи крило. — Козаків більше немає.

Запала глибока мовчанка. Шиї гостей витягалися, очі стежили за ножем. Пуасон готував несподіванку. Він різнув ножем востаннє; задок пташини відокремився і став сторч, гузкою догори: це виглядало достоту як єпископська митра. Вибухнув захоплений гамір. Тільки відставні військові вміють так звеселяти товариство. Тим часом з розпанаханого задка гуски хвилею полився сік, і Бош зареготав.

— Я залюбки зголосився б, — буркнув він, — щоб вона отак подзюрила мені до рота.

— Що за мерзотник! — вигукнули дами. — Треба ж ото казати таку бридоту!

— Справді, гидкішої людини я навіть і не знаю! — мовила лютіша за всіх пані Бош. — Ану замовкни, чуєш?! Від твоїх балачок ціла армія згидує стравою... Ви ж бачите, це він для того, щоб самому все з’їсти.

Серед загального галасу Клеманс наполегливо повторювала:

— Пане Пуасон, послухайте, пане Пуасон... Залиште мені гузку, гаразд?!

— Гуска, люба моя, належить вам по праву, — сказала пані Лера своїм стриманим багатозначним тоном.

Хай там як, але гуску нарешті було порізано. Поліцейський дозволив товариству кілька хвилин помилуватися єпископською митрою, а потім відділив шматки й виклав їх колом на тарелі. Можна було пригощатися, але дами скаржилися на задуху й розстібали сукні. Купо сказав, щоб усі почувалися, як удома, йому, мовляв, начхати на сусідів, і навстіж відчинив вхідні двері, тож бенкет продовжився серед гуркоту фіакрів і тупотіння перехожих по тротуару. Тоді, з відпочилими щелепами й вільним місцем у шлунках, усі знову взялися обідати, несамовито накинувшись на гуску. Лиш від того, що чекав і дивився, як різали пташину, сказав дотепник Бош, у нього рагу й печеня попливли до литок.

Того вечора всі молотили, як з голодного краю. Жоден гість не міг пригадати, щоб йому коли-небудь траплялося аж так переїсти. Обважніла Жервеза, зіпершись ліктями на стіл, мовчки поглинала великі шматки грудинки, боячись, щоб нічого не випало з рота. Щоправда, їй було трохи соромно перед Ґуже, що вона виставляла напоказ свою ненажерливість. Однак Ґуже сам так наминав, що не бачив, як вона розчервонілася від їди. До того ж, незважаючи на своє ласолюбство, вона залишалася такою милою, такою гарною! Хоча Жервеза їла мовчки, але повсякчас намагалася подбати про дядька Брю й покласти йому на тарілку чогось смачненького. Було дуже зворушливо дивитися на те, як ця ласунка ледь не від свого рота відривала шматочок крильця й давала старому, який, здавалося, не надто на тому знався й ковтав усе, похиливши голову й отупівши від цього глитання, при тому, що його черево вже давно забуло, який на смак хліб. Лорійо зганяли свій гнів на смаженині, наїдаючись днів на три наперед. Вони проковтнули б гуску, стіл, ба навіть пральню, аби тільки одним махом розорити Шкандибу. Усі дами захотіли грудинки, бо грудинка — це дамський шматочок. Пані Лера, пані Бош, пані Пютуа обгризали кістки, тимчасом як матуся Купо, що обожнювала шию, відривала від неї м’ясо двома своїми останніми зубами. Щодо Віржіні, то вона любила добре підсмажену шкірку, тож усі гості люб’язно передавали їй шкірки зі своїх шматків. Пуасон почав суворо поглядати на свою дружину, наказуючи зупинитися, бо їй уже досить: одного разу, переївши смаженої гуски, вона два тижні пролежала в ліжку, заробивши розладнання шлунка. Але Купо розсердився й подав Віржіні ціле стегенце, вигукнувши — а бодай йому лиха година! — що ж то вона буде за жінка, якщо не обгризе його? Хіба траплялося коли таке, щоб від гуски комусь стало зле? Навпаки, гускою лікують будь-яку журбу. Та її можна їсти й зовсім без хліба, як десерт. Він уминав би її цілу ніч, і нічого йому б не сталося. Немов на підтвердження цих слів, Купо