Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона, Аманді Хоуп"

Глава 66

Вона обвела рукою проходи довкола.

- Він знайде Білого дракона, - зітхнувши, з сумом промовила. - А тобі доведеться померти!

Усередині все протестувало проти її слів, дихати стало важко, повітря стало немов густим. І серце з болем стислося.

- Ні, він мене кохає! – випалила у розпачі.

- Це не важливо ... - протягла дівчина і несподівано стала напівпрозорою. - Неважливо…

Додала вона і зникла. Я залишилася одна посеред зали, не знаючи, що робити.

Чому цей сон не закінчується? Спробувала зрушити з місця, насилу, але вдалося переставити ноги. Мимоволі глянула на них і знов ахнула. На мені була теж сама бальна сукня, в якій щойно переді мною постала Алана, і туфельки виглядали з-під подолу, точно такі ж, як я бачила того дня, коли загинула дівчина.

Зойкнувши, я нарешті прокинулася. Скинула з себе ковдру, що стала важкою, нічна сорочка стала мокрою, просочившись потом. Нервово стягнула її через голову. Нашарила в темряві сіреньку сукню, і одягла абияк, гудзики до кінця не стала застібати. Здавалося, що до сих пір важко дихати.

Навіщо були ці видіння? Чому мені таке сниться? Може у мене проблеми із серцем, і я щойно пережила напад?

Послухала свій пульс, приклавши два пальці до зап'ястя. Він був прискорений, що не дивно після такого переляку. Що відбувається?

Невже Алана і справді хоче мене від чогось уберегти? І чому вона, а не той гидкий старий? Вони разом чи з різних боків барикад? Знов суцільні питання і жодної відповіді.

Дивно, що ще ніч. Сон був настільки довгим, що вже має бути ранок.Посидівши трохи на табуретці біля ліжка, вирішила, що все ж таки варто ще поспати. Невідомо, що завтрашній день нам готує.

Забралася в ліжко і сховалася майже з головою, тільки носа висунула. Намагаючись прогнати думки, що мучили мене, ніби вже задрімала, як раптом прокинулася, ніби від поштовху. Тієї ж миті відчула чужу присутність і завмерла, немов кролик в очікуванні удава.

- Не лякайся! – почулося з темряви. - Це я!

- Ваша Високість? - висунулася я з-під ковдри, відчувши неймовірне полегшення. - Що ви тут робите?

- За тобою прийшов, - просто відповів принц і несподівано виявився зовсім поряд.

Бачити його я не могла, місяць зайшов за хмари, і в кімнаті панував повний морок. Відчула лише його руки, що нишпорили по моєму тілу.

- Пробач мою економку! - додав він, відкидаючи ковдру і підхоплюючи мене на руки.

- Що ви робите? – здивовано скрикнула, хапаючись за його шию.

- Я з нею завтра поговорю, - продовжив Його Високість свій монолог, не зважаючи на мої запитання. - Звільняти тільки не проси, вона зі мною з самого дитинства і після того, як повернувся до палацу, єдина мене не покинула. Характер у Дрени огидний, але людина вона непогана.

Все це він розповідав дорогою до своєї спальні.

Про його економку слухати мені зовсім не хотілося, тому в першу паузу, що утворилася, поспішила змінити тему.

– Коли ви повернулися? – швидко запитала. – І куди мене тягнете?

- Повернувся кілька хвилин тому, - нарешті вирішив відповісти принц, пробурчавши невдоволено собі під ніс. – Обшукав усі гостьові кімнати, стільки часу загубив. Вона мені за це відповість.Цієї ночі він був, на мій подив, особливо балакучий.

- Що трапилося у палаці? – спитала стурбовано, його відвертість схвилювала. На серці чогось оселилася тривога.

- Все завтра, - не захотів про це говорити принц. – Зараз мене зовсім інше хвилює.

Ногою відчинивши двері своєї спальні, відніс мене прямо на ліжко. У приміщенні горіло кілька свічок, довелося заплющити очі, потрапивши з темряви у світ.

Біля ліжка було накрито стіл, щоправда, на одну персону. Я так гадаю, знову економка все зробила по-своєму.

- Вб'ю її, - промовив принц, оглядаючи це неподобство і підтверджуючи мої здогади.

- Я вже вечеряла, - чомусь захотілося захистити стареньку, таку шкідливу, але віддану Дракону.

Він обернувся до мене і знову насупився.

- Що це на тобі надіто? – спитав гнівно.

Сукня його розсердила найбільше. Здається, економка нарвалася, і завтра їй загрожує не лише догана.

Я промовчала, знизавши плечима. Що дали - те й одягла, вибору мені не залишили.

Принц пройшов до своїх шаф, рішуче, з гуркотом їх відчинив. Схопив першу сорочку і штани. Хвилину постояв, дивлячись на комплект у своїх руках, і поклав штани на місце.

Я з величезним інтересом спостерігала за його діями. До чого він був забавний, одразу видно, що він не особливо в ганчірках розуміється. От якби треба було вибрати зброю…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍