Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона, Аманді Хоуп"

Глава 67

Повернувшись до мене зі своєю сорочкою, мовчки взявся розстібати ґудзички на сукні з таким виглядом, ніби нічого незвичайного не відбувається.

- Стійте! - зупинила я його, схопивши за руки, коли вони були вже на половині, і поспішила попередити. - Під сукнею у мене нічого немає.

Його високість завмер, повільно підняв погляд з гудзиків. Така пожежа спалахнула в його очах, що мені стало важко дихати.

- Якщо вам так не подобається ця сукня - ви відверніться, а я переодягнуся.

Моя пропозиція йому не дуже сподобалася.

- Я сам тебе переодягну! - промовив хрипким голосом, що нам обом стало зрозуміло, ніякого перевдягання не вийде.

Його високість глибоко зітхнув, намагаючись взяти себе в руки.

- Наллю вина, - видав і відвернувся до столу.

Поки він наповнював келих, я поспішила стягнути з себе ненависну сукню. Руки від хвилювання не слухалися.

Тільки-но встигла накинути його сорочку, як принц обернувся. Запахнула лише краї.

Він простяг мені келих зі словами:

- Мені здалося, тобі подобається малинове вино.

- Так, але звідки ви знаєте? – запитала здивовано, однією рукою тримаючи подоли сорочки, а іншою приймаючи напій.

Він не відповів, лише загадково посміхнувся. Відсалютував мені пляшкою і почав пити прямо з горла, нагадавши мені нашу дворову шпану з улюбленим «Портвейном». Принци не завжди бувають витончені, а цей взагалі вибивається з усіляких рамок.

Я теж випила практично залпом, не віддавши шани чудовому вину. У роті несподівано пересохло, наче давно брела пустелею.

Відпивши пристойно, Його Високість з гуркотом поставив пляшку на стіл, забрав у мене з рук келих і повернув туди ж.Присів поруч на ліжко, моє бідне серце забилося з такою силою, що здається могло розбудити весь палац своїм стуком.

- Ти така гарна! - промовив, торкаючись ніжно долонею мого обличчя.

Уявила, як виглядаю у цей момент. Волосся розпатлане після сну, стривожена, в чужій сорочці.

У мене зовсім інші уявлення про красу. Навіть ванну не прийняла після тяжкої дороги.

- Я абияк помилася в тазику, - чомусь ляпнула зовсім не те, що треба. В голові вже такий сумбур творився, що спитай мене зараз, як звуть, могла б і не відповісти.

- Ти дуже смачно пахнеш, - прошепотів Дракон, притулившись носом до мого вуха.

- Ваша Високість… - видихнула, заплющуючи очі.

Тілом пробігло тремтіння збудження. Що ж він зі мною робить?

- Асгард, - сказав принц, обдаючи подихом шию, від чого тіло вкрилося мурашками.

– Що? - Перепитала я, погано розуміючи, зосередившись на відчуттях, які дарували легкі дотики його губ, що проробляли доріжку з поцілунків від плечей до западинки грудей.

- Клич мене на ім'я, - пояснив він, відірвавшись на секунду від свого заняття і заглядаючи мені в очі.

Перед очима вже стояв туман, тому я здогадалася, чого він хоче, але якось невиразно.

- Асгард, - прошепотіла на видиху.

Принц так жадібно дивився на мої губи, стежачи за їхнім рухом, що мені мимоволі захотілося повторити.

Облизнувшись, ледь чутно знову вимовила його ім'я. Дракон усміхнувся, здається щасливо, і почав цілувати мене так гаряче й шалено, що тіло в мить зайнялося вогнем, хвиля якого піднялася з низу живота і розлилася по всіх венах, даруючи неймовірні відчуття.Цілувалися ми як божевільні, відриваючись один від одного тільки щоб набрати більше повітря у легені.

Коли він встиг роздягнутися я не помітила, лише відчувши дотик його оголеного тіла до мого, здригнулася і вигнулась назустріч. Наші тіла злилися у єдине ціле.

Він був ніжним та пристрасним. Ласкавим і наполегливим. Його руки творили з моїм тілом мелодію, і я ніби скрипка в руках умілого музиканта, розчинялася в його ритмі та емоціях без залишку, відповідала на кожен рух пальців хриплою нотою стогонів насолоди.

Ми пливли хвилями любові, тонули в океані і спливали на поверхню.

Я не знала, що в мені живе стільки вогню, він розкривав грані, за якими знаходилося найпотаємніше, і довірилася цьому чоловікові, як не могла довіряти собі.

Я була безсоромною, відвертою, і все шепотіла: "хочу ще". І він доводив мене до несамовитості.

- Люблю ... - як це слово зірвалося з губ, не знаю, воно було таким природним, як повітря навколо.

Слово, яке я думала, що ніколи в житті не скажу, зараз було найправильнішим.

І коли світ вибухнув міріадами зірок, я почула це слово у відповідь.

Займався світанок, а ми все ще не могли один одним насититися. Свічки догоріли, залишивши по собі срібний димок.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍