Читати книгу - "Я знайду тебе, Макс Дикий"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли ми приїжджаємо до будинку, то я паркуюсь так, щоб ані з вікон, ані з воріт не було видно нашої машини, але ми в той самий час бачимо все, як на долоні.
— Цікаво, якщо вона все ж виходитиме, то вийде, що вона шаманить з камерами, — кажу я. — Бо ж навряд він би не перевірив камери, як думаєш?
— Може, вона їх вимикає на цей час? — припускає Аліна.
— Але це теж буде помітно, записів стає менше, певні години пропускаються, — не погоджуюсь я. — А вона дуже обережна, тож такий косяк би не допустила.
— Тоді не знаю, хіба якийсь монтаж плівок робити…
— Може вона дійсно просто заміняє плівки, на яких вона виходила, на ті, де вона не виходила. Бо ж там, де не виходила, запис буде просто статичний, просто будинок та й все, — припускаю я.
— Ага, мабуть так і є, — киває Аліна.
— Поки чекатимемо чогось, можемо подивитись фільм на планшеті, буде побачення в машині, — я усміхаюсь. — Як тобі?
— Мені подобається така ідея…
***
Ми вже додивляємось другий фільм, я бачу, що очі Аліни вже злипаються.
— Може, трохи поспиш? — пропоную я.
— Так, давай я трохи посплю, а потім ти мене розбудиш, і відпочинеш сам, а я почергую.
— Домовились, — я усміхаюсь.
Аліна перебирається на заднє сидіння, вмощується там, закутавшись в плед, і здається, майже засинає, як раптом я бачу світло фар.
— О, дивись, вона виїжджає, — кажу я Аліні. — Ти ще не заснула?
Вона сідає:
— Нічого, потім посплю… Поїдемо за нею?
— Так, поїхали…
Я заводжу машину, чекаю деякий час, щоб клієнтка відʼїхала, і тільки потім вирушаю слідом. Добре, що в нас є жучок в її машині.
— Схоже, вона поспішає, — кажу я, спостерігаючи за маячком і продовжуючи їхати за нею. — Може, нарешті до коханця?
— Та в такий пізній час навряд чи її цікавить шопінг, — усміхається Аліна.
— А раптом до брата? В них, схоже, теж близькі стосунки. Ото буде облом, — я теж усміхаюсь.
— Два обломи підряд — це занадто… Будемо сподіватися, що цього разу удача не відвернеться!
Далі ми їдемо в тиші, і вже хвилин за двадцять доїжджаємо до пункту призначення. Точніше, наша клієнтка доїжджає. Цього разу вона теж паркується в одному місці, а йде в інше.
Я паркуюсь так, щоб вона нас не помітила, але щоб водночас продовжувати спостерігати за нею.
Вона заходить в один із підʼїздів.
— Чи є в неї ще якийсь брат? — запитую я у Аліни.
— Наче немає, принаймні в соцмережах я не бачила жодної згадки про інших родичів, крім батьків і цього Олександра…
— Але в підʼїзд за нею не піти, — я зітхаю. — Великий шанс того, що ми так нічого детального і не дізнаємось.
— Доведеться чекати зовні, може вони вийдуть потім разом… уже пізно, думаю галантний кавалер захоче провести даму до машини….
— А навіть якщо ні, то скажемо замовнику адресу і підʼїзд, та й все, — я знизую плечима. — Щось я вже втомився від цієї дамочки.
— Ага, вона занадто непередбачувана…
— Якщо сьогодні буде щось підозріле, треба буде попросити у клієнта записи камер з будинку, — кажу я.
— Але ж ти сам сказав, що вона може хитрувати з ними.
— Саме так, в цьому і прикол. Якщо вона хитрувала, то сьогоднішній запис, коли ми за нею слідкували, вона теж підробить. А ми знімемо на відео з датами те, як вона повертається до будинку, — я усміхаюсь.
— Це слушна ідея, якщо ми нічого не зможемо сфотографувати, — погоджується Аліна.
— Це все ще буде недостатньо сильний доказ, — я знов зітхаю. — Однак це вже буде хоч щось, правда?
— Нам головне — дізнатися, до кого вона приїжджала. А там уже буде легше…
— Так, ти маєш рацію, — погоджуюсь я. — Ну що ж, давай чекати…
Ми чекаємо на вулиці доволі довго, Аліна знов засинає, хоч спочатку і намагається не подавати виду, що хоче спати.
Я накриваю її пледом, а сам продовжую спостереження. Через деякий час клієнтка виходить, я одразу буджу Аліну:
— Дивись, вона вийшла, — кажу я і фоткаю клієнтку.
Наближаю черговий знімок і розумію, що помада на її губах стерта. Вона може стертись, коли їси, але те, як вона стерта, натякає на трохи інший варіант розвитку подій…
— Що ти там побачив? — цікавиться Аліна.
— Дивись, — показую їй наближений знімок обличчя обʼєкта.
— Помада? — здогадується вона. — Але чи зможе наш об’єкт вважати це достатнім доказом? Він же хотів фото її з коханцем…
— Навряд, — я зітхаю. — Ну, можливо, цього буде достатньо для того, щоб продовжити спостереження. Хоча, чесно кажучи, я вже знатно втомився від цієї дамочки…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я знайду тебе, Макс Дикий», після закриття браузера.
