Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Діставши щипок кудись у бік, Гліб скривився, але прийняв покарання з гідністю — руки не відчепив і не відстав.
— А що, я не мала права з ним повечеряти?
— Ні, право ж, безсумнівно, мала, ось тільки бажання таке звідки виникло? — йому хотілося поставити це питання ще там, на даху, але вдалося стриматися.
— Нізвідки, — Настя пробурчала дуже тихо й не дуже зрозуміло, намагаючись відвернутися до наступного полотна.
— А конкретніше? — тільки хто ж їй дасть? Імагін повернув до себе, заглянув в обличчя. А Настя відчула, як щоки рожевіють.
— Я була в боргу пер ним за те, що він ніби як врятував, захистив перед тобою…
— Коли ти впала?
— Так. І я погодилася на вечерю.
Гліб хмикнув.
— Ось чому він такий кмітливий, коли потрібно звабити мого метелика, але такий тупий, коли потрібно керувати? — після слів 'мого метелика', Настя сприймати інформацію перестала. Мого метелика. Звучить як… Зарано для другого побачення, але так приємно.
— Чому ти його не звільниш? — впоравшись з усмішкою, дівчина заглянула в обличчя чоловіка, який зараз, насупившись, розглядав ще одну фотографію.
— Він — син батькового старого друга. Безголовий, якого потрібно було кудись влаштувати. Вирішено було влаштувати в Метелик. Не мною… А я… Все якось не до того, щоб самому взятися за клуб серйозніше, а пошук надійної людини — це ж час…
— Насправді, він не такий уже й поганий… — запізніло подумавши, що сама може стати причиною звільнення людини, яка, взагалі-то, зла їй не заподіяла, а навіть сильно допомогла, Настя спробувала виправитися.
— Захищаєш друга? — Гліб же відреагував не так, як від нього очікували — опустив погляд, усміхнувся, запитально підкидаючи брову, знову обійняв за талію.
— Він мені не друг.
— А кого тоді захищаєш? — чоловік практично муркотів запитання, але Настя чомусь була впевнена — від її відповідей багато що залежить. Наприклад, чи втримає бідний Пампушок голову.
— Я нікого не захищаю, — дівчина знизила плечима максимально байдуже, подивилася в очі чесно-пречесно. — Просто втрачати роботу — жахливо… Навіть, напевно, для такого, як Пампушок. Я це прекрасно розумію…
— Розумієш? — Імагін став серйозним, в очах спалахнула непідробна зацікавленість. Настя звернула увагу, що випитувати інформацію про неї та в неї ж, Гліб любить набагато більше, ніж ділитися розповідями про себе.
— Маму недавно звільнили, я, здається, розповідала…
— А ким вона працювала?
— Бухгалтером.
— Чому звільнили?
— Тому що зараз усіх звільняють, — Настя хмикнула, знизуючи плечима. Найприкріше, напевно, було саме це — Наталя ж не прогрішилась, не схибила, просто так лягла карта. Жінка елементарно витягнула короткий сірник і все — якось так і звільнили.
— Давно?
— Рівно відтоді, як я в Метелику, — не те щоб Настя сильно хотіла бути відвертою, але по-перше, якщо в них буде третє, четверте, п’яте побачення, ці питання однаково згадаються, а по-друге, Гліб так різко ввімкнув 'діловий режим' швидких вимогливих питань і чесних відповідей на автоматі, що ухилятися не вдалося б.
— І досі не знайшла іншу роботу?
— Вона шукає… Просто вік, криза, укомплектовані штати… Це складно, загалом…
— А поки вона шукає, живете ви на…
— На мій заробіток у Батерфляї, — Настя підвела швидкий погляд на Імагіна, а потім втупилася на полотно.
— Я зрозумів, гаразд, — правда, повільно, але впевнено вкриватися червоними плямами сорому їй не дали, Імагін нахилився, торкаючись губами скроні.
— Що зрозумів? — Настя різко обернулася, мимоволі підставивши під поцілунок ще й губи, Імагін баритися не став — притулився й до них.
— Не важливо, — відмахнувся, перехоплюючи ініціативу, яка раніше належала лише дівчині — поволік до наступного полотна.
Головне — не забути зателефонувати Марку. У бухгалтерському відділі Марини Самойлової плинність кадрів — моторошна, у пані складний характер і високі вимоги, отже, там якесь місце неодмінно знайдеться. Потрібно буде тільки потім ненав’язливо натякнути Насті, що туди теж можна було б надіслати резюме, і рибка в сітці.
— Теж гарна, — зупинившись перед наступною фотографією, Настя раптом забула про все. На ній — танцівниця. Дівчинка років шістнадцяти, яка дивиться в сторону фотографа. Нога — у вертикальному поздовжньому шпагаті, вона так легко здійнялася вгору, ніби в дівчини нічого не тягне, не болить, не рветься. Хоча ж в неї дійсно не тягне, а в самої Насті, від одного тільки погляду, знову заболіла ниточка-м’яз.
— Ти ж так теж можеш?
— Могла, — Настя зіщулилася, — зараз не можу.
— Травма? — Гліб кинув на дівчину співчутливий погляд.
— Так, — а потім відверто задивився на дівчину, на обличчі якої ковзнули біль та заздрість.
Настя дійсно заздрила танцівниці на фотографії. Ні, вона ніколи не пов’язувала своє життя з танцями занадто серйозно. Тому й не вступила в хореографічне училище, хоча могла. Тому й обрала спеціальність педагога — щоби навчати, а не витанцьовувати. Але легко було робити подібний вибір, коли це дійсно вибір, коли це твоє рішення, а не коли ти просто не можеш. Більше не можеш робити те, що раніше витворяла з такою ж усмішкою на обличчі, як у дівчини на фотографії.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ефект метелика, Марія Акулова», після закриття браузера.