Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Що кажуть лікарі?
— Що за травму потрібно взятися, а в мене немає часу, — і грошей.
— Іди з Метелика, зараз літо, можна зайнятися…
На Гліба кинули скептичний погляд.
— Для чого? Щоб повернутися в трупу? Так туди я більше ні за що не повернуся. Щоб організувати свою? У мене немає таких амбіцій, та й сил. А займатися тим, чим хотіла б, зможу й без цього.
— А чим хотіла б? — експозиція С. Самойлової була останньою. Окинувши серію фотографій ще одним поглядом, Гліб підштовхнув Настю до проходу. Опиратися дівчина не стала — від мистецтва теж втомлюєшся, хоч і задоволення отримуєш чимале.
— Хотіла б навчати діток, — Настя мрійливо усміхнулася, згадуючи своїх найулюбленіших учнів. Най-найсерйозніших, най-найстарших, най-найталановитіших. Цікаво, хто тренує їх тепер? Світлану звільнили, Аліна… Невідомо, але імовірніше, теж. Хто далі? Але ж діти ні в чому не винні, проте страждають. Їм так складно звикнути до нового викладача, а ще складніше викинути із серця старого.
— Серйозно? — з міркувань Настю вирвало запитання Імагіна, який, скориставшись її розгубленістю, обняв, схилився до вуха, поцілував у скроню, слово взагалі промуркотав.
— Серйозно, — ловлячи його усмішку, Туся усміхнулася у відповідь. — Я непогано навчаю. Майже так само добре, як ти продаєш підприємства, — оцінивши відповідь, Гліб знову подарував дівчині поцілунок, подумки ставлячи чергову позначку.
Відмінно — зателефонувати Марку, дізнатися щодо бухгалтерії, а ще дізнатися, чи немає в знайомих гострої потреби у непоганих вчителях танців. Якщо потреби немає — терміново створити.
— Їдьмо гуляти далі?
— Їдьмо, — натхненна, Настя підставила щоку для нового поцілунку. Отримала його. А потім ще один і ще. І так по дорозі до машини кілька десятків. І ще один у машині, тільки вже більш вдумливий, довгий, солодкий. Відірвалася від губ першою теж вона, просто тому, що в дівчини виникла одна думка. — А куди ти хочеш… далі?
— Я особисто зголоднів, — перш ніж Настя встигла щось відповісти, її знову на якийсь час позбавили можливості говорити, накриваючи губи своїми. Те, що він зголоднів, було очевидно. Ось тільки рано.
— Я теж, — першою знову відірвалася Настя, виставила вперед руку, заважаючи вкотре збити її з пантелику поцілунком. — Але тільки дозволь я оберу місце. Добре?
Чоловік на секунду задумався, відчуваючи підступ, а потім знизив плечима, погоджуючись. Його мотиви були вкрай прості — чим швидше погодишся, тим швидше вона знову втратить пильність, дозволяючи себе поцілувати. Так і сталося, діставши згоду, Настя дозволила.
А потім насолоджувалася його близькістю, і ще трохи передчувала реакцію на власний задум.
На першому побаченні він дуже намагався її вразити. На другому, мабуть, її черга. Просто вражати ж можна по-різному. Наприклад, повернувши його в той час, який він міг уже забути, засівши у своєму моторошно важливому офісі, моторошно дорогій машині й шалено вишуканих ресторанах.
***
— Повертай…
— Куди? — Гліб недовірливо озирнувся на Анастасію Батьківну, керманича продовження їхнього спільно вечора. Зі щирою, просто неймовірною надією на те, що це жарт.
— Туди.
Ні, не жарт.
«Туди» дійсно можна було повернути. Ось тільки Гліб навряд чи зробив би це з доброї волі на другому побаченні зі своїм метеликом.
— Настусю, на Саксаганського мільйон закладів. Якщо ми зголодніли, то поїхали, але не сюди ж…
— Сюди. — Дівчина кивнула, явно показуючи, що не помилилася, що не соромиться й не жартує.
Важко зітхнувши, Імагін ввімкнув лівий поворот, заїжджаючи на МакДрайв.
Насупився, гальмуючи за однією з машин у черзі, подивився на Настю якось ображено.
— Що? — так промовисто, що промовчати вона не змогла.
— Я не був тут уже років сім.
— А я часто заходжу.
— І зовсім не скучив… за нетравленням.
— Не перебільшуй, від цього не буває нетравлення. Тільки звикання, — черга просунулася, їхня машина під’їхала до вільного віконця.
Імагін навіть опустив своє, ось тільки у відповідь на усмішку, молодий працівник отримав важкий кислий погляд. Зітхнувши, Насті довелося все брати у свої руки. Тобто підсуватися до віконця, упиратися руками в Імагінову ногу, пробачливо усміхатися, а потім робити непристойно пристойне замовлення.
— З вас… — хлопчина узявся друкувати чек, а Гліб у цей момент скористався ситуацією, знову притуляючись кудись біля вуха, лоскочучи шкіру диханням.
— Заплатити-то хоч можна? Або я сьогодні зовсім у ролі чоловіка тебе не влаштовую і вечеря за кошти пані?
— Можна, — Настя змилостилася, погладжуючи напружену ногу.
Він її цілком влаштовував у ролі чоловіка. І його хвилювання з цього приводу — дурні. Просто вона все пояснить трохи пізніше.
Коли, отримавши теплий пакет, Імагін знову 'зачинив люки', Настя зі щирою дитячою радістю вихопила з його рук 'вечерю', притискаючи до грудей, а потім знову сіла на своє місце, наказуючи, куди рулювати далі.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ефект метелика, Марія Акулова», після закриття браузера.