Читати книгу - "Академія об'єднаних талантів. Туман бажання, Лада Астра"

– Сьогодні ми будемо казати одне одному тільки так, – це останнє, що я змогла промовити ясно.

     А далі було шаленство дотиків, жарких поцілунків і навіть сміху, через хвилі, які все хотіли нас з ним потопити, затягнути у безодню океану. Втрачаючи свою цноту я не відчула ані болю, ані жалю. Наша пристрасть. Наша жага. Вона поглинула все навколо. Усі відчуття. Холод. Біль. Смуток. Все це перестало існувати. Там, у воді, були тільки ми. Його руки, його ніжність, його сила. Я відчувала її у кожному його русі й повністю віддалася хвилям нашого кохання. 

    Він виніс мене з води, коли сонце вже сховалося за обрій, закутав у простирадло, на якому ми сиділи,  й поніс до будиночка. Там велів погрітись під ковдрою поки він все організує. 

    Це була найказковіша ванна кімната в моєму житті. Чому? Бо вона мала замість вікон ставні до полу, що відкривалися навстіж  і лежачи у теплій водичці можна було й далі милуватись природною довершеністю океану. Відчувати його ні з чим не порівнянний запах, який ставав ще більш насиченим у нічну пору

    Та звісно ми не мали часу на це. І тут ми були зайняті лише один одним. А потім було ліжко і його теплі вуста, усюди по моєму жаркому тілу. Чи можна згоріти від близькості? Мені здавалося, що я згоріла і не один раз за ніч. Герман був безмежно обережним і смішив мене своїм постійним питанням: “Тобі не боляче?” 

   “Ні, Герман, мені не боляче. Мені так добре, як ніколи в житті” – шепотіла йому у відповідь я. 

– Моя Віра, моя квіточка, моя, моя, моя

    Ці слова я буду пам'ятати, поки буду дихати…

   Ранок настав надто швидко. Мій час закінчився. Ми були такі втомлені, але я не дозволила собі заснути. Я не мала такої розкоші. Просто лежала в його обіймах і прислухалася до його рівномірного дихання та насолоджувалася останніми годинами свого щастя. 

   Тихенько вибралася з ліжка. Забрала  свої речі, одягла перстень,  що був ввесь час у кишені сукні, й дивлячись на будиночок де мирно спав нічого не підозрюючий Герман, задіяла портал. 

     Це був дуже ранній час. Академія ще пустувала і я непоміченою дісталася своєї нової кімнати. Він буде мене шукати. Піде до дівчат, а потім буде шукати мене всюди в академії. Впевнена, що він дуже швидко мене знайде. В ректора йому повідомлять моє нове місце проживання. Він прийде до мене. І я буду готова. Буду холодна і я зроблю все, щоб розбити йому серце. Щоб він ніколи... Ніколи не зміг мені пробачити. Він навіть дивитись у мою сторону більше не буде. Не захоче. 

    Цей біль, що я йому заподію, буде його порятунком. Він забуде про мене, як про страшний сон. І коли я загину, йому не буде боліти, бо я не буду достойною його жалю. 

  Треба… треба тільки почекати. І я не маю зараз права ридати. Мої очі будуть сміятись, вони будуть холодними й сухими. Кожен у житті грає свою відведену роль. Я зіграю. Зіграю краще всіх. Я врятую і Ніну і його, мого коханого бойового мага.  Того, кому я віддала себе. Щоб не сталося далі, моя душа, моє тіло завжди належатиме тільки йому.