Читати книгу - "Крило метелика (частина 1), Кіра Леві"

Розділ 22. День сорок п'ятий

Останніми днями перед великою подорожжю в таборі панувало пожвавлення. Після розмов про вдале полювання обговорення подорожі було на другому місці. Причому, більше ніхто не висловлював жодних сумнівів, що, можливо, нам варто все ж таки залишитися тут? Більше не було думок, що можна переміститися назад у наш світ.

Люди прийняли факт нашого переміщення, більше не страждаючи над нездійсненним. Тепер кожен думав про своє майбутнє у новому світі. Навіть Ілона виглядала якоюсь зосереджено задумливою та притихлою. Наче вона вирішувала серйозне завдання.

Впевнена, що загальній насназі сприяло те, що важка праця винагороджувалась. Люди бачили результат і дедалі більше просочувалися вірою у власні сили. За півтора місяця ми збудували п'ять плотів, навчилися рибалити за допомогою острог, робити списи, плести кошики, прясти нитки, зробили коптильню, парню, здобули м'ясо, добре виробили шкуру вівцебика. Бачачи результати, можна було з більшою впевненістю дивитись у майбутнє. Адже це лише початок!

До того ж поки переробляли м'ясо, Ганна Соболєва зуміла зліпити кілька великих глиняних горщиків. Її художня освіта виявилася не такою вже марною! Художньо-прикладний розділ навчання хоч і не був для неї улюбленим, але знання вона засвоїла добре. І тепер займалася гончарством разом з Іллюшкою. Хлопчикові сподобалося поратися на березі з глиною. Він встигав і рибалити, і глину місити.

Нам знову пощастило. Глина, яку ми набрали ще вперше, виявилася придатною для ліплення посуду. Але використати її ми змогли лише після того, як вона пройшла кілька етапів обробки. Спочатку глина лежала кілька днів замочена, потім її ретельно перем'яли, перетерли, потім вичерпали у нову яму і залишили, поки зайва волога не пішла. І тільки після цього Ганна почала ліпити горщики. Гончарного кола в нас не було, але це не стало перешкодою. Дівчина ліпила довгі ковбаски й клала їх по колу, формуючи горщик. Починала вона із невеликих за розміром виробів. Перші горщики після випалення у печі Ганна розбила. Я якраз стала свідком.

— Навіщо? — не стримавши жалю, підняла з землі червоний глиняний черепок. — Навіть якщо горщик не зовсім рівний, але нам би й він став у пригоді! Аню, зараз не до перфекціонізму. У нас посуду не вистачає!

— Поліно Михайлівно, не турбуйтесь! — анітрохи не засмутилася дівчина, навіть засміялася. — Просто я хочу зробити вогнетривкий посуд. А для цього мені до сирої глини треба додати обпалену! Ось ми зараз з Іллюшею розітремо ці черепки й заново зліпимо горщики. І тоді після випалу в них навіть на багатті можна буде готувати!

Так і сталося. Перші десять трилітрових горщиків одразу пішли на кухню. В них на багатті стали робити тушкованку, щоб зберегти м'ясо про запас. Потім зверху заливали розтопленим жиром, а саму шийку заліплювали кружком глини. Інших варіантів кришок поки що не було. Добре було б у майбутньому знайти віск, але поки що так.

А перед самим від'їздом Ліза зварила мило. Спочатку вона заготовила зольного лугу. Насипавши у відро одну третину золи від листяних дров, дві третини залила водою. Через п'ять годин повільного варіння луг відстоявся і став жовтувато-прозорим. Ліза зцідила в інше відро, а осад розклала сушитися. Його можна було використовувати як порошок для прання.

Мені здавалося, що зварити мило в наших умовах дуже складно. Адже вдома Ліза застосовувала купу приладів. Під час варіння мила слід стежити за температурою, кислотністю. Ще вона користувалася блендером. А тут нічого такого не було!

Займаючись своїми справами, я з цікавістю спостерігала за варінням мила. Цей процес був дуже витратним по часу і вимагав присутності миловара. Адже Лізі постійно доводилося регулювати температуру кипіння мильного клею, то підкидаючи дрова в багаття, то відгрібаючи зайвий жар. А це не так, як вдома — виставив температуру на грубці та три години можеш не заглядати.

— Навіщо ти береш цю суміш у рот? — нахмурившись, я дивилася, як Ліза облизує палець з крапелькою майбутнього мила на ньому.

— На щип перевіряю. Якщо він затяжний та інтенсивний, то луг ще працює. А якщо ні, потрібно додати ще для повного омилення жиру. На жаль, через відсутність яєць я не змогла перевірити міцність лугу. І не знаю, наскільки він сильний.

 — А як би тобі в цьому стало в пригоді яйце? — здивувалася я.

— Це найпростіший метод. Якщо яйце плаває зверху і не тоне, то луг міцний. Якщо тоне, то слабкий. Ось дивись: бачиш цю жирову плівку?

— Так.

— Це ще одна ознака, що лугу замало.

Ліза долила в місткість розчин і знову ретельно все перемішала.

Мильний клей, зварений зі свіжого внутрішнього жиру вівцебиків, вийшов прозорим, добре змивався з рук, на склі зрушувався без сліду.

— Тепер можна робити відсолювання, — Ліза захоплено розглядала тоненькі нитки клею між вказівним і великим пальцем. — Я спочатку зробила слабенький сольовий розчин. Подивлюся, скільки солі піде. Фактично відсолювання — це процес обробки мильного клею електролітами, в результаті якого мильний клей розділиться на три фракції: мильне ядро, підмилений клей, підмилений луг.

У результаті мило вийшло анітрохи не гірше, ніж Ліза варила вдома! Два кілограми мила білого кольору вона виклала на стіл. Поділила його на бруски й залишила підсихати на одній із полиць кухонного стелажа. Мило на розрізі було гладким, на смак цілком нейтральним і після використання залишало відчуття вологості на шкірі. Значить, луг повністю вступив у реакцію, і кислотність мила стала нейтральною.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍