Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова

Читати книгу - "Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова"

117
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 66 67 68 ... 123
Перейти на сторінку:

Якби на місці Ганхілди опинилась будь-яка інша, він би ще зрозумів. Але ж саме з Ганхілди не зводили очей. І усе одно упустили…

Ілберт Смартіс важко зітхнув.

Бо розумів: навіть розірвись він на частини, усе одно немає жодної гарантії, що до завтрашнього ранку він не дорахується ще трьох, а то й чотирьох кандидаток у наречені.

– Ух ти! Шефе, дивися, що ми знайшли! – вирвав його з нерадісних роздумів голос Сіллі.

Зреагувавши на сповнений ентузіазму та надії голос, головний дізнавач неусвідомлено перевів погляд на невелику різьблену скриньку в руках свого агента. Скринька була зроблена з якогось темного дерева. Й усю її покривали загадкові руни та знаки.

– Де знайшли? – концентруючи затуманений глибоким задумом погляд на рунах, уривчасто поцікавився Ілберт Смартіс.

– Шеф, так ось же, прямо у тебе перед носом! – послужливо підказали йому.

Звівши очі до стелі, Ілберт Смартіс подумки поцікавився: «Вони, що, знущаються з мене?!»

Стеля, цілком можливо, відповідь знала, але не сказала.

Зрештою, по-перше, яка їй справа до тих, хто там унизу ходить? А по-друге, вона на своєму віку ось таких зведених до неї в німому питанні очей стільки вже перебачила... Що можна подумати вона їм довідкове бюро, а не стеля! А вона – стеля. І стелею хотіла б і залишитися. І тому вперто й цілеспрямовано мовчала! Не піддаючись на жодні провокації! Тому до відповіси одному і… вже ж ніколи не відчепляться!

– Я питаю, ДЕ ВИ ЇЇ ЗНАЙШЛИ, а не де ТЕ, що ви знайшли, – нарешті, відвівши погляд від незворушно-байдужої стелі для того, щоб перевести його на скриньку, роздратовано пояснив Ілберт Смартіс.

– А-а-а-а, – сконфужено реготнувши, простягнув Сілі. – Вибач, шеф, туплю. Під ось цією подушкою, он там у поглибленні, – повідомив він, вказавши спочатку кивком на подушку, а потім на поглиблення.

– Якийсь надто дивний сховок, – насупивши брови, задумливо хмикнув головний дізнавач.

– Ти щось відчуваєш? – уточнив Фарт. Він одночасно пристрасно, майже до тремтіння в руках, хотів розглянути написи ближче, і до того ж тремтіння, тільки в колінах, побоювався наближатися до знахідки.

Сіллі задумливо насупився й прислухався до своїх відчуттів.

– Ні, – за кілька секунд заперечливо похитав він головою. – Нічого не відчуваю.

Фарт, що горів бажанням скоріше розглянути символи, що заінтригували його, тут же не тільки кинувся в напрямку скриньки, але й несвідомо простяг до неї руки.

Однак буквально за метр від настільки жаданого для нього предмета його перехопив Ілберт Смартіс.

– Стояти! – схопивши Фарта за руку, й потягнувши на себе, гаркнув він. – Тобі що життя не миле?! Ви мене в могилу зведете! Невже це розслідування вас, балбесів, так нічого й не навчило?!

– Шеф, ну що-о-о зно-ову?! Що цього разу я зробив не так? – з явною досадою, обуренням та нетерпінням у голосі, простягнув проклятійник.

– Справжню дрібницю, любий мій, – солодко заспівав шеф, – усього лише забув подумати головою! Якби ти нею подумав, то дійшов би до тих самих висновків, що і я! Схованка у вітальні?! Під диванною подушкою? Ви серйозно?!

– Думаєш, пастка? – спантеличено почухав потилицю Фарт.

– Або пастка, – кивнув Ілберт. – Причому, не здивуюся, якщо з’ясується, що її залишили спеціально для нас. Або Маріці з Домініком цю річ підкинули. І вони не мають про неї жодного поняття. В обох випадках, правильніше запакувати цю річ в захисний кокон, забрати з собою й розкрити її вже в лабораторії, – накидаючи на скриньку захисну сіть, повідомив він про своє рішення.

У цей момент у вітальню прочинилися двері й до них увійшли ще семеро магів.

– Щось знайшли? – нетерпляче поцікавився у них головний дізнавач.

Усі семеро похитали головою.

– У дитячих та хазяйських спальнях чисто. Карвіус та його хлопці усе ще обшукують гостьові кімнати та бібліотеку, але поки що й і у них теж чисто. Ні жодних підозрілих предметів, ні слідів залишкової магії. Ні-чо-го, – повідомив старший із семи магів за посадою. – А у вас?

– А ми дещо знайшли! – явно дражнячись, хвалькувато оголосив Сіллі Фарнел. – Зно-о-о-ову! – з єхидною усмішкою солоденько заспівав він. – І мені ось прямо вже починає бути цікаво, чому це ми втрьох вже вдруге щось знаходимо, а ви цілим натовпом не знаходите нічого!

– Ти на що натякаєш?! – практично хором обурилися семеро магів.

– Натякаю?! – посміхнувся Сіллі. – О ні, я не натякаю, я пря… – але домовити він не встиг, оскільки саме в цей момент двері вітальні в черговий раз відчинилися.

Точніше, цього разу вони не відчинилися, а з гуркотом розкрилися, щоб дозволити старшому агенту Карвіусу повідомити шефу радісну звістку.

– Знайшли! – видихнув він. – Шеф, ми знайшли в кабінеті Домініка потайний вхід!

– Ти щось там, здається, казав? Але тебе перервали! Не хочеш висловитися, раз вже почав? – уїдливо поцікавився один із магів у так й застиглого з відкритим ротом Сіллі.

– Щось мені підказує, що він вже передумав, – відповів за Сіллі інший маг. Після чого вітальню струсонув дружний сміх усіх сімох магів.

– Боліваре, ти та твої люди залишаєтеся тут! Фарт у вас за старшого! Закінчіть тут й беріться за покої Жордана та Лукреції, – під розчаровані зітхання агентів, що прозвучали в унісон (найголосніше зітхав Фарт), віддав розпорядження головний дізнавач. – Фарнел зі мною! Карвіус веди! – тепер вже під радісний крик Сіллі, додав він.

1 ... 66 67 68 ... 123
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова» жанру - Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова"