Читати книгу - "Убивчий білий, Джоан Роулінг"

28

Чи я беру це близько до серця — що мені так перешкоджають, так заважають у справі мого життя?

Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»

Пошкодженому Страйковому сухожилку не пішла на користь довга прогулянка Аптекарським садом Челсі. Оскільки шлунок бунтував проти дієти з ібупрофену, він уже добу не вживав знеболювального і в результаті вдень у четвер сидів на дивані в офісі у стані, що його лікарі називають «відчутним дискомфортом». Протез Страйк притулив до стіни поруч, а сам переглядав справу Чизвелла.

Силуетом вартового на тлі кабінету здавався найкращий Страйків костюм, якого разом із сорочкою і краваткою він повісив на карниз. Під обвислими холошами штанів стояли черевики з чистими шкарпетками. На сьогодні було заплановано вечерю з Лорелеєю, і Страйк усе Облаштував так, щоб не довелося ввечері знову дертися до квартири на горищі.

Лорелея поставилася до його мовчання під час госпіталізації Джека зі звичним розумінням і хіба що з легкою образою відзначила, що, мабуть, жахливо було переживати те все самому. Страйкові стало здорового глузду не казати, що приходила Робін. Потім Лорелея запросила його — приязно, без гіркоти — повечеряти разом і «дещо обговорити».

Вони зустрічалися трохи довше десятьох місяців, і буквально щойно Лорелея п’ять днів доглядала його-інваліда. Страйк гадав, що буде нечесно й негідно просити її сказати те, що вона хоче сказати, по телефону. Подібно до костюма на вікні, на периферії Страйкової свідомості бовваніла перспектива необхідності знайти відповідь на невідворотне питання: «Яке майбутнє у цих стосунків?»

Але всі Страйкові думки були про небезпечне становище, в якому опинилася, на його погляд, справа Чизвелла. Він не бачив ще жодного пенні за це розслідування, зате чимало витратив на зарплати й інші видатки. Робін, можливо, і нейтралізувала найближчу загрозу в особі Ґерайнта Вінна, та попри багатообіцяючий початок Барклей так нічого і не знайшов проти першого шантажиста — і Страйк бачив катастрофічні наслідки в тому разі, якщо газета «Сан» вийде на контакт із Джиммі Найтом. Таємничих фотографій з міністерства закордонних справ, які обіцяв Вінн, Джиммі не мав, та й Чизвелл запевняв, що той не захоче розповідати свою історію пресі, але Страйк гадав, що злий і розчарований Джиммі, напевно, спробує ухопити шанс, поки той не вислизнув з рук. Історія його сутяжництва вказувала на людину, ладну на зло іншому нашкодити собі.

Страйків поганий настрій не покращило те, що по кількох днях постійного перебування з Джиммі та його друзями Барклей заявив, що мусить вертатися додому, поки жінка не подала на розлучення. Страйк мав компенсувати Барклею витрати, тож сказав прийти до офісу по чек, а тоді кілька днів відпочивати. Дратувало й те, що зазвичай надійний Гатчинс завагався, коли Страйк запропонував йому замість чергування на Гарлі-стріт, де Док Жуан знову консультував клієнток, постежити за Джиммі Найтом.

— У чому проблема? — грубо спитав Страйк; кукса знову боліла. Гатчинс йому подобався, але Страйк не забув, що екс-полісмен нещодавно брав відпустку на відпочинок з родиною і возив до лікаря дружину, яка зламала руку.— Я прошу просто помінятися цілями, та й усе. Я не можу стежити за Найтом, він мене знає.

— Добре, добре, зроблю.

— Дуже шляхетно з твого боку,— сердито відповів Страйк.— Дякую.

Кроки Барклея і Робін на металевих сходах о пів на шосту вчасно відвернули Страйка від чимдалі похмуріших думок.

— Привіт,— мовила Робін, Заходячи з великою сумкою на плечі. У відповідь на питальний погляд Страйка вона пояснила: — Там сукня на Параолімпійський прийом. Перевдягнуся в туалеті, немає часу їхати додому.

Слідом за Робін до приймальні увійшов Барклей і зачинив двері.

— Внизу зустрілися,— бадьоро пояснив він Страйкові.— Оце вперше.

— Сем мені скаржився на те, скільки трави йому довелося викурити, щоб утриматися з Джиммі нарівні,— засміялася Робін.

— Я не взатяг,— незворушно повідомив Барклей.— На роботі не вживаю.

Той факт, що ці двоє одразу отак поладнали, невідомо чому розсердив Страйка. Він почав підводитися з дивана, і штучна шкіра оббивки видала звичне пердіння.

— Це диван,— гиркнув він на вишкір Барклея.— Зараз видам гної гроші.

— Сиди, я зроблю,— сказала Робін, опустила сумку, дістала з нижньої шухляди столу чекову книжку і передала Страйкові разом з ручкою.— Корморане, будеш чай? А ти, Семе?

— Оце не відмовлюся,— відповів Барклей.

— Ви двоє такі веселі,— кисло мовив Страйк, виписуючи Барклеєві чек,— а ми ж ось-ось втратимо справу, яка дає роботу нам усім. Звісно, якщо хтось із вас не має інформації, яка мені поки що не відома.

— У Найтвіллі цього тижня була тілько одна велика подія — Флік розкралася з однією зі співмешканок,— повідомив Барклей.— Дівулю звати Лора. Вона вирішила, що Джиммі вкрав кредитку з її сумки.

— І що, таки вкрав? — одразу спитав Страйк.

— Як на мене, то скоріше сама Флік. Я ж казав, вона хвалилася, що не цурається підхопити грошенят на роботі, пам’ятаєш?

— Так, ти казав про це.

— Вся сцена сталася у пабі. Ту Лору покривило. Влаштували з Флік гризотню про те, котра з них більша буржуазія.

Попри біль і поганий настрій, Страйк заусміхався.

— Авжеж, і воно пішло-поїхало. Заговорили вже аж про