Читати книгу - "Шоумен, Саймон Шустер"

58
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 66 67 68 ... 113
Перейти на сторінку:
сповістила, що триматиме свої «Байрактари» на складі та використовуватиме лише для захисту від «широкомасштабного» російського нападу. Новий командувач швидко це змінив. Восени під керівництвом генерала Залужного «Байрактар» здійснив свій перший бойовий виліт над полем бою на сході України.

Двадцять шостого жовтня 2021 року бойовики, яких підтримувала Росія, обстріляли українську позицію поблизу фронту, вбивши принаймні одного солдата — і вкотре порушивши режим припинення вогню. Цього разу українці відправили дрон «Байрактар», і той знищив російську артилерійську позицію, скинувши на неї бомбу вагою двадцять два кілограми. Збройні сили України оприлюднили зняте дроном відео: бійці, спотикаючись, біжать від уламків своєї гаубиці[237]. Кремль звернув увагу. Поява «Байрактарів» стала для Путіна сигналом, що його військова перевага над Україною із часом зменшиться, а отже вікно можливостей для стрімкого та рішучого нападу обмежене.

— Наші побоювання, на жаль, здійснюються[238], — прокоментував появу «Байрактара» на сході України речник Путіна.

Для захисту своїх ставлеників Москва підняла в повітря винищувачі — незвичайна демонстрація вогневої моці. За кілька днів, коли про інцидент запитали Зеленського, він чітко дав зрозуміти — йдеться не про те, що якийсь там командир-негідник перевищив свої повноваження.

— Саме в цьому форматі й продовжуватиме діяти Україна, — сказав президент. — Коли українська армія відчуває, що потрібно захищати свою землю, вона так і робить. І далі вона діятиме саме за цим принципом[239].

* * *

На початку листопада, за кілька днів після бойового дебюту «Байрактара» на сході України, американці повідомили Зеленського, що Росія знову готується до вторгнення. Цього разу попередження були напрочуд детальними, а посланці — категоричнішими, ніж навесні. США стверджували, що з достовірністю 75–80 % вторгнення почнеться в січні 2022 року[240]. Це давало українцям близько двох місяців на підготовку.

Робочий розклад вищих президентських радників із безпеки заповнився візитами американських дипломатів і представників спецслужб. Олексій Данілов приймав їх у своєму сонячному кабінеті у штаб-квартирі Ради національної безпеки і оборони, пригощав кавою та слухав, як вони пророкують кончину України.

— Торочили, що нас захоплять за чотири-п’ять днів, що будуть концентраційні табори, — розповідав мені Данілов. — А все політичне керівництво вб’ють.

Якось він поїхав на зустріч із найвищою дипломаткою посольства США в Києві, Крістіною Квін, і та дивилася на Данілова, мов на приреченого на смерть.

— Сильно їй було мене шкода, — пригадував він.

Данілова це зворушило, але також і образило, він із усієї сили намагався переконати американців, що Україна вистоїть. Квін наполягала, що Зеленський із командою у смертельній небезпеці.

— Жоден із них в це не вірив, — казала мені пізніше Квін. — Навіть ті, хто переді мною вдавали, ніби вірять.

Типовою відповіддю від адміністрації Зеленського було — росіяни погрожують силою, щоб вичавити поступки з США та їхніх союзників.

— Українці казали, що нас вводять в оману. Росіяни нас дурять.

На підтвердження прогнозів американці почали ділитися із Зеленським різноманітними даними розвідки, зокрема перехопленими телефонними розмовами та повідомленнями, в яких росіяни обговорювали свої плани. Супутникові зображення показували цілі російські армії, зосереджені вздовж кордону. Вони прибули з усіх куточків Росії та з’єдналися з елітними військами й танковими формуваннями, перекинутими з Московської області. Розгорнули польові шпиталі, склади з провізією, навіть привезли запаси охолодженої крові. На засекречених нарадах американці також посилалися на високопоставлене джерело в самій Росії. Це джерело повідомляло США деталі путінського плану вторгнення.

Особистість цього крота тримали в таємниці, але американські чиновники дали деякі підказки.

— Пам’ятаєте «Кремлівського кардинала» Тома Кленсі? — казав мені про це джерело один із головних зовнішньополітичних радників Зеленського[241]. — Шпигун найвищого рівня. Інсайдер найвищого рівня. Оце той самий хлопець.

Зеленський із командою, хоч і не вірили американським даним, усе ж цілком їх не відкидали.

— Кожна криза — це можливість, — казав зовнішньополітичний радник, активно залучений до переговорів з американцями.

Україна, зауважив він, багато років намагалася отримати від Заходу більшу підтримку в боротьбі проти Росії. Якщо в американців нарешті виникло бажання дослухатися, переваги очевидні.

— Україна зможе отримати більше допомоги, — підкреслив радник. — Україна зможе отримати більше підтримки.

Для продовження переговорів Зеленський на початку листопада відправив до Вашингтона керівника своєї адміністрації із завданням з’ясувати, що саме пропонують американці. Єрмак мав зустрітися у Білому домі з радником президента Байдена з національної безпеки — Джейком Салліваном. Від зустрічі Єрмак нічого не очікував. На кілька років молодший від нього Салліван був елегантним, холодним і не відзначався глибоким інтересом до України чи Росії. Найвищим пріоритетом у міжнародних відносинах вважав Китай, за ним йшли Іран та Афганістан. (За висловом одного обуреного американського дипломата в Києві, після приходу Байдена до влади Рада національної безпеки під керівництвом Саллівана «чхати хотіла на Україну»).

— Я готувався до доволі сухої, жорсткої розмови та знав, що дуже важливо справити враження, — розповів мені Єрмак.

Вони із Салліваном порозумілися. Американці хотіли допомогти, і це було очевидно.

— Ми думали однаково, — підсумував Єрмак.

Після тієї зустрічі 10 листопада вони почали писати й телефонувати одне одному, організували між Білим домом і Банковою пряму лінію зв’язку, яка у наступні місяці стане для Зеленського неоціненною.

— Ми можемо розповісти одне одному будь-що, — пізніше нахвалював Саллівана Єрмак під час нашого інтерв’ю. — Можемо телефонувати одне одному в будь-який час дня і ночі.

Приблизно за тиждень Зеленський відправив до Вашингтона ще одну делегацію — обговорити деталі постачання зброї. Очолював її щойно призначений міністр оборони Олексій Резніков, який перебував на посаді менш як два тижні. Високо шанований юрист, він багато років був провідним переговорником Зеленського з росіянами та знав конфлікт ізсередини. Однак майже не мав військового досвіду — за винятком служби у радянських військово-повітряних силах у 1980-х роках. Поїздку до Вашингтона організували настільки поспіхом, що Резніков не встиг вивчити типи потрібної зброї.

— Я не знав різниці між 155-м і 152-м калібром, — зізнався він; йшлося про різні типи артилерійських снарядів.

На зустрічах із міністром оборони США Ллойдом Остіном та іншими високопосадовцями Резніков закликав американців не перебільшувати загрозу. Мовляв, Путін переконаний, що населення сходу України симпатизує Росії та зустрічатиме російських військових як визволителів. Припущення, ніби Путін бомбитиме Київ, уявлялося Резнікову та решті посадовців із команди Зеленського безглуздим.

— Я був певен, — розповідав мені тодішній міністр оборони, — що Путін не бомбитиме російські православні церкви.

Коли американці показували дані про чисельність російських військ уздовж кордону — на той момент, у середині листопада 2021 року, їх було вже понад сто тисяч, — Резніков не заперечував, що ситуація серйозна. Однак таке саме військо Путін відправляв до українських кордонів

1 ... 66 67 68 ... 113
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шоумен, Саймон Шустер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шоумен, Саймон Шустер"