Читати книгу - "Дітлахи Анансі"

перед Другою світовою, твій татко говорив із керівником ансамблю, і його часто кликали з ними співати. І всі сміялися і плескали. Так він робив, щоб усе траплялось. Співав.

— Де пані Гіґґлер?

— Вирушила додому.

— Її дім порожній. Її машини немає.

— Вирушила додому.

— Ем... ви маєте на увазі, що вона померла?

Стара на білій постілі захрипіла і почала ловити ротом повітря. Здавалося, вона більше не могла говорити. Вона махнула до нього рукою.

— Мені покликати на допомогу? — спитав Чарлі.

Вона кивнула, продовжуючи задихатися, давитися й хрипіти, і Чарлі пішов шукати пані Бастамонте. Та сиділа в кухні й дивилася Опру на дуже маленькому телевізорі на стільниці.

— Вона вас кличе.

Пані Бастамонте вийшла. Повернулася з порожнім кухлем для води.

— Що ти їй сказав, що вона так завелася?

— У неї напад чи що?

— Ні, Чарльзе, — виразно глянула на нього пані Бастамонте. — Вона сміялася з тебе. Сказала, що ти її звеселив.

— Ох. Вона сказала, що пані Гіґґлер вирушила додому. Я спитав, чи це означає, що вона померла.

Пані Бастамонте всміхнулась.

— Сан-Ендрюс, — пояснила вона. — Калліанна поїхала на Сан-Ендрюс. — Вона наповнила кухоль у раковині.

— Коли це все починалося, — мовив Чарлі, — я думав, що протистою Павуку, а ви вчотирьох на моєму боці. А тепер Павука забрали, і це я проти вас чотирьох.

Вона закрутила кран і похмуро на нього позирнула.

— Я більше нікому не вірю, — додав Чарлі. — Пані Данвідді, мабуть, тільки прикидається хворою. Щойно я звідси поїду, вона, мабуть, вистрибне з ліжка і прогарцює спальнею чарльстон.

— Вона не їсть. Каже, що її нутрощам через це погано. Нічо не кладе у шлунок. Тіко воду.

— Де саме вона на Сан-Ендрюсі?

— Просто їдь. Твоя сім'я вже доста лиха тут наробила.

Товстун Чарлі, схоже, збирався щось сказати, але змовчав і пішов.

Пані Бастамонте віднесла кухоль води пані Данвідді, яка тихо лежала у ліжку.

— Син Нансі нас ненавидить, — мовила вона. — Що ти все-таки йому сказала?

Пані Данвідді не відповіла. Пані Бастамонте слухала, і коли впевнилася, що стара досі дихає, зняла з неї товсті окуляри і поклала біля ліжка, а потім натягнула простирадло їй на плечі.

А тоді просто чекала кінця.

Товстун Чарлі вів машину, не надто певний, куди саме він їде. Він утретє за два тижні перелетів Атлантичний океан, а гроші, які дав йому Павук, майже вичерпалися. Він був у машині сам, і на самоті наспівував.

Він проминав групу ямайських ресторанів, коли це помітив у вітрині вивіску: «ОСТРОВИ ЗІ ЗНИЖКОЮ». Чарлі запаркувався і зайшов.

— Ми першокласне туристичне агентство, що готове задовольнити всі ваші побажання, — сказав йому туристичний агент стишеним і вибачливим тоном, яким лікарі зазвичай повідомляють людям, що зазначеної кінцівки доведеться позбутися.

— Ем, так. Дякую. Ем. Як найдешевше потрапити на Сан-Ендрюс?

— Їдете у відпустку?

— Не зовсім. Просто хочу поїхати на день. Може, на два.

— Коли вирушаєте?

— Сьогодні.

— Ви мене, мабуть, розігруєте.

— Аж ніяк.

Жалібний погляд на екран. Пальці натискали на клавіатуру.

— Не думаю, що знайдеться щось дешевше, ніж за тисячу двісті доларів.

— Ох, — Товстун Чарлі осів.

Ще клацання клавіатури. Чоловік засопів.

— Не може бути. Стривайте. — Телефонний дзвінок:— Цей тариф ще дійсний? — Він накидав якісь цифри у блокноті. Тоді глянув на Чарлі: — Якщо зможете поїхати на тиждень і зупинитися в готелі «Дельфін», я міг би влаштувати вам тижневий відпочинок за п'ятсот доларів, із харчуванням включно. Політ включатиме тільки вартість посадкового збору.

— Тут якийсь підступ? — кліпнув Товстун Чарлі.

— Рекламна акція для розвитку острівного туризму. Щось пов'язане з музичним фестивалем. Не думаю, що він досі триває. Але знаєте, як кажуть. Бачили очі, що купували. І вам доведеться платити, якщо захочете поїсти деінде.

Товстун Чарлі дав чоловікові п'ять зім'ятих сотенних купюр.

Дейзі починала почуватися копом, якого побачиш тільки в кіно: крутим, непохитним і цілком готовим іти проти системи: копом, який питає, чи вважаєш ти, що сьогодні тобі пощастить, або чи збираєшся ти покращити йому настрій; а надто тим самим копом, який каже: «Я стаю застарим для цього лайна». Їй було двадцять шість, і їй хотілося казати людям, що вона застара для цього лайна. І вона добре знала, наскільки це сміховинно, красно вам дякую.

Цієї миті вона стояла в кабінеті підполковника Кембервелла і казала:

— Так, пане. Сан-Ендрюс.

— Був там у відпустці кілька років тому, з колишньою пані Кембервелл. Дуже приємне місце. Ромовий пиріг.

— Схоже на потрібне місце, пане. На записах системи спостереження з Ґатвіка точно він. Подорожує під іменем Бронстейн. Роджер Бронстейн летить до Маямі, пересідає на інший літак і вирушає на Сан-Ендрюс.

— Ви впевнені, що це він?

— Упевнена.

— Що ж, це повне западло, еге ж? У нас немає з ними угоди про екстрадицію.

— Але ж ми можемо зробити хоч щось?

— Гм. Ми можемо заморозити решту його рахунків і заволодіти його активами, і так ми і зробимо, тільки користі з цього буде як із водорозчинної парасольки, бо в нього виявиться купа грошей у місцях, які ми не знайдемо і до яких не доберемося.

— Але ж це шахрайство, — зазначила Дейзі.

Він дивився на неї так, наче сумнівався, що саме він бачить:

— Це не гра в квача. Якби вони дотримувались правил, то були б на нашому боці. Якщо він повернеться, ми його арештуємо.— Він зім'яв маленького пластилінового чоловічка в кульку і почав сплющувати її, стискаючи між великим і вказівним пальцями.— У старі часи можна було оголосити церкву місцем притулку. Якщо лишатися в церкві, правосуддя не могло тебе чіпати. Навіть якщо ти когось убив. Звісно, це обмежувало