Читати книгу - "Дітлахи Анансі"

Шеф ніби очікував, що вона забереться геть. Дейзі сказала:

— Він убив Мейв Лівінґстон. Він роками обдурював клієнтів.

— І?

— Ми повинні притягнути його до відповідальності.

— Не бери близько до серця.

Я застара для цього лайна, подумала Дейзі. Вона нічого не сказала вголос, тож слова просто крутилися і крутилися в голові.

— Не бери близько до серця,— повторив шеф. Він зліпив із пластиліну нерівний кубик, а потім люто роздушив його великим і вказівним пальцем.— Я не беру все це близько до серця. Стався до цього, наче ти інспектор дорожнього руху. Ґрем Коутс — лише машина, що запаркувалася на місці для людей з інвалідністю, але поїхала, перш ніж ти встигла виписати йому штраф. Ага?

— Так точно, — сказала Дейзі.— Авжеж. Вибачте.

— Еге ж.

Вона пішла назад за свій стіл, зайшла на внутрішній сайт поліції та кілька годин розглядала свої можливості. Зрештою вона пішла додому. Керол сиділа за переглядом «Коронейшн-стрит» та їла зготовану в мікрохвильовці корма з курки.

— Я роблю перерву,— сказала Дейзі. — Їду у відпустку.

— У тебе не лишилося відгулів для відпустки,— розважливо зазначила Керол.

— Кепсько. Я застара для цього лайна.

— Ох. Куди ти їдеш?

— Ловитиму злодія.

Товстуну Чарлі подобався «Карибейр». Вони, може, й були міжнародними авіалініями, але скидалися на місцеву автобусну компанію. Стюардеса назвала його «золотцем» і сказала сідати, де йому припаде до душі.

Він розтягнувся на трьох місцях і заснув. Уві сні Товстун Чарлі ходив під мідяним небом, і світ був тихим та нерухомим. Він прошкував до птахи, більшої за міста, з вогняними очима, з роззявленим дзьобом, і Товстун Чарлі зайшов до дзьоба та спустився горлянкою істоти.

Там, уві сні, він опинився в кімнаті, стіни якої були вкриті м'яким пір'ям та очами, незмигними круглими очами, схожими на совині.

У центрі кімнати був Павук, із випростаними ногами й руками. Його скували ланцюги з кісток, схожих на кістки з курячої шиї, і ланцюги ці тягнулися з кожного кута кімнати й тримали його міцно, як муху в павутині.

— А, це ти, — мовив Павук.

— Так,— відповів Товстун Чарлі уві сні.

Кістяні ланцюги натяглися й увіп'ялися Павукові у шкіру, і Чарлі побачив на обличчі брата біль.

— Що ж,— сказав Чарлі, — гадаю, могло бути й гірше.

— Я не думаю, що це все. Гадаю, у неї на мене плани. Плани на нас. Я просто не знаю, в чому вони полягають.

— Вони ж лише птахи. Невже вони можуть зашкодити?

— Чув колись про Прометея?

— Ем...

— Той, що дав людям вогонь. Його покарали боги, прикувавши до скелі. Щодня приходив орел і виривав у нього печінку.

— У нього що, ніколи не закінчувалася печінка?

— Щодня відростала нова. Це ж боги.

Запала мовчанка. Брати дивилися один на одного.

— Я розберуся, — сказав Чарлі.— Я все владнаю.

— Як ти владнав і решту свого життя, я так розумію?— безрадісно вишкірився Павук.

— Вибач.

— Ні, це ти мені вибач, — зітхнув Павук. — Слухай, у тебе є план?

— План?

— Тобто ні. Просто роби, що треба. Витягни мене звідси.

— Ти в пеклі?

— Я не знаю, де я. Напевно, у пташиному пеклі. Ти мусиш мене витягти.

— Як?

— Хіба ти не син нашого тата? Ти мій брат. Вимізкуй щось. Просто витягни мене звідси.

Тремтячи, Товстун Чарлі пробудився. Стюардеса принесла йому кави, і він вдячно її випив. Тепер він повністю прокинувся і не мав бажання засинати знову, тож почитав журнал «Карибейр» і дізнався безліч корисного про Сан-Ендрюс.

Він дізнався, що Сан-Ендрюс — не найменший з Карибських островів, але з тих, про які часто забувають, складаючи переліки. Його відкрили іспанці близько 1500 року — безлюдне вулканічне узгір'я, багате на дичину, не кажучи вже про рослинне різноманіття. Казали, що все посаджене на Сан-Ендрюсі проросте.

Він належав іспанцям, потім британцям, потім голландцям, тоді знову британцям, а далі, невдовзі після отримання незалежності 1962 року, він став належати майору Ф. Е. Ґаррету, який прийшов до влади, розірвав дипломатичні відносини з усіма країнами, окрім Албанії та Конго, і правив залізною рукою до своєї несподіваної смерті через падіння з ліжка кілька років потому. Він гепнувся з ліжка достатньо сильно, щоб переламати кілька кісток, і це незважаючи на присутність у спальні цілого загону солдатів, які засвідчили, що всі вони намагалися втримати майора Ґаррета від падіння, але марно; і що попри всі їхні зусилля він помер до прибуття до єдиної острівної лікарні. З того часу Сан-Ендрюсом правив благочинний виборний уряд, і вони з усіма дружили.

На острові були кілометри піщаних пляжів та надзвичайно маленький тропічний ліс у центрі; на острові були банани та цукрова тростина, і банківська система, що заохочувала зарубіжні інвестиції та континентальне корпоративне обслуговування; а ще в острова не було ні з ким договорів про екстрадицію, окрім хіба що Конго та Албанії.

Чим Сан-Ендрюс славився, так це своєю кухнею; мешканці острова стверджували, що почали в'ялити курятину раніше за ямайців, готувати козлятину в карі раніше за тринідадців і смажити летючу рибу раніше за барбадосців.

На Сан-Ендрюсі було два міста — Вілльямстаун на східному узбережжі та Ньюкасл на північному. Були тут вуличні ринки, де можна було купити все, що росте на острові, і кілька супермаркетів, де можна було купити все те саме, тільки вдвічі дорожче. Колись на Сан-Ендрюсі мусив з'явитися справжній міжнародний аеропорт.

Щодо користі глибокої гавані Вілльямстауна точилися суперечки. Безеперечно, в глибоку гавань прибували круїзні кораблі, втім, ці плавучі острови були наповнені людьми, що змінювали економіку та природу Сан-Ендрюса так само, як вони змінювали економіку багатьох карибських островів. У розпал сезону до затоки Вілльямстауна заходило до півдюжини круїзних кораблів, і тисячі людей чекали на можливість зійти на берег, розім'яти ноги та купити різні речі. Мешканці Сан-Ендрюса скаржилися, але все ж вітали гостей на березі, продавали їм різні речі, годували, доки в них уже не влізало, а тоді відправляли назад на їхні кораблі...

Літак «Карибейра» приземлився з глухим ударом, через що Товстун Чарлі впустив журнал. Він поклав його назад у кишеню на сидінні попереду, зійшов трапом і перейшов злітну смугу.