Читати книгу - "Час великої гри. Фантоми 2079 року"

заспокойся, — жорстко наказав Тас–Фелікс, й жінка на деякий час замовкла.

Після невеличкої паузи Гоб продовжив:

— Шоста. Дозволяється вільний обіг наркотиків, знімаються всі заборони на будь–які форми сексуальних стосунків, пануючою оголошується ідеологія розпусти і гедонізму, ліквідуються всі види цензури, всі так звані моральні обмеження. Ті, хто потребує, забезпечуються безкоштовними наркотиками, ліками та їжею.

— Хто це забезпечить? — спитав Гайдук.

— Ви, — відповів Тас–Фелікс. — Правлячий клас багатіїв та експлуататорів.

Гайдук з холодною усмішкою зауважив:

— Ви мене дивуєте, панове. З одного боку хочете ліквідувати державу, з другого — вимагаєте надати вам рівні права з іншими громадянами, забезпечити ліками, їжею. Забудьте. Держави немає. Нікому буде забезпечувати. Це вона, — кивнув на Олю, — як представниця державного міністерства соціальної опіки повинна забезпечувати. Але з завтрашнього дня цього не буде. Живіть, як знаєте.

І, щоб не дати розгорітися безплідній дискусії щодо обов'язків держави, змінив тему розмови. Найголовнішим його завданням було продовжити термін дії ультиматуму, виграти час.

— Президент повернеться через вісімнадцять–двадцять годин. Раніше ніяк не виходить. Без нього ліквідувати державу не можна. І взагалі, ліквідувати за годину те, що будувалося століттями, неможливо. Тому термін вашого ультиматуму прошу перенести як мінімум на двадцять чотири години. До півночі наступного дня.

Зореслава схопила Таса–Фелікса за копитце.

— Не вір йому! Він водить нас за ніс. Залишається дві години до строку. Підірвати їх нах.

— Ви можете підірвати, — смиренно погодився Гайдук. — Але цим знищите самих себе й не досягнете ваших цілей. Тільки держава стане більш лютою і жорстокою. Вас винищать. А ми пропонуємо вам поступки. Що краще? Вибирайте.

Слизовики вагалися. Гоб і Тас–Фелікс відійшли вбік від столу й почали перешіптуватися. Оля стиснула руку Гайдука. Ізидор витягнув невеличку книжечку в шкіряній потертій палітурці, прикрашеній рубіновим камінням, розгорнув і почав читати, заглибившись у молитву.

Нарешті Гоб і Тас–Фелікс повернулися до столу.

— Ми згодні продовжити строк ультиматуму з півночі на дванадцять годин. Тобто — до завтра, до дванадцятої години дня. У вашому розпорядженні ціла ніч. Починайте виконувати наші вимоги, — Фелікс владно постукав копитцем по столу.

«Це вже щось», — подумав Гайдук. І тут він вирішив спробувати авантюрний варіант, який вони на всяк випадок обговорили з Палієм:

— Стривайте. Я вам не вірю. Покажіть ваші повноваження.

— Які ще повноваження? — визвірився Фелікс.

— Тас, пошли його нах, — повернула чорне лице в інший від Гайдука бік Зореслава. — Він дурить тобі голову.

— Ви самозванці. Ми вам не віримо! — наполягав Гайдук. — Ви підставні козачки. В нас є повноваження на переговори, підписані главою держави, а у вас — нема.

Чага нахилив голову й око на тімені схвально підморгнуло.

— Тому ми наполягаємо на негайній зустрічі з вашим керівництвом — з дев'ятого чи з десятого кола пекла, — продовжував наступ Гайдук. — Це в наших спільних інтересах. Ми готові домовлятися.

«Цікаво, чи сапери вже підібралися під дитячий будинок?» — подумав він.

Ізидор сховав молитовник у рясу й підтримав Гайдука.

— Сідаймо, добродії, в дрезину та їдьмо.

— Я тебе люблю, — прошепотіла Оля Гайдуку на вухо. — Ти божевільний.

— Та як ви смієте? — розгублено вигукнув Тас–Фелікс, бачачи, як учасники переговорів вийшли з‑за столу й попрямували до краю платформи.

Гайдук згадав: цей тип схожий на Льва Троцького з американського серіалу «Революціонер». Він наблизився до Таса–Фелікса–Троцького і тихо сказав йому:

— У вас погано наклеєні вуса. Допоможіть мені, і я вас озолочу.

— Ти мене вербуєш? — злобно прошепотів Тас–Фелікс. — Та пішов ти на хер.

Чага повернувся й допоміг підвестися Зореславі, усадовивши її в дрезину. Ізидор сів спереду поряд з Чагою, за ним — Тас та Зореслава, позаду Гайдук з Олею. Гайдук був певний, що хід переговорів відстежував Палій, з яким вони домовилися про дії спецназу РОК у випадку критичної ситуації.

Чага взявся за важелі дрезини, й вони повільно рушили в темряву тунелю.

54

Гайдук не впізнав підземної станції, розташованої на вулиці Банковій, 11, під важкою сірою спорудою Особливого відділу при гетьмані, з якої так часто відправлявся у поїздки до палацу гетьмана чи Острова ВІРУ: замість урочистої тиші таємного об'єкта глави держави — галас на пероні, забитому якимись істотами, наче під час евакуації. Замість уважних поглядів вартових і охорони гетьмана — вигуки натовпу:

— Вбити їх! Вбити! Геть державу!

Гайдука здивувала швидкість, з якою Гоб і Тас передали звістку про наближення делегації. Розумів, що цей спектакль народного волевиявлення влаштовано, щоб вони пішли на додаткові поступки. Але про які поступки взагалі йшла мова? Чого насправді хочуть слизовики? Можливо, звільнення якихось заручників?

Його брутально схопили істоти в червоно–чорних балахонах, викрутили руки, зв'язавши клейкою плівкою, й погнали сходами вгору б'ючи й штовхаючи при кожній зупинці. Тас–Фелікс і Зореслава йшли попереду.

— Олю! — гукнув у відчаї Гайдук, побачивши позаду біляву голову дружини в оточенні чорних постатей. «Мабуть, це ескадрон смерті югенд–нацистів», — з жахом подумав він. Ізидора оточували люди в білому. Руки йому не зв'язали, й він з гідністю повільно крокував сходами, роздивляючись на всі боки й осіняючи хрестом все навкруги.

Медузоподібна маса малих і дорослих істот, переважно роздягнутих догола, заповнювала всі коридори, сходові клітки й ліфтові ніші в цьому будинку. Малі діти повзали по брудній підлозі (тут колись лежали розкішні — державні — сині килими з жовтим візерунком), стінах та перилах, що трималися на сталевих декоративних решітках минулих епох — з зірками, серпами й молотами, в облямівці з колосків і дубового ЛИСТЯ; СИНЮШНІ, худі тіла дітей скидалися на скелетики, але найбільше вразили Гайдука дитячі обличчя: зморшкуваті, беззубі, з каламутними поглядами очей, уражених старечою катарактою. Передчасна старість, викликана вірусом PSV (Premature siniiity virus).

Мешканці другого поверху займалися любовними втіхами: пари, трійки, четвірки, десятки геїв, лесбіянок та гетеросексуалів, сплетені в один конгломерат, наче мавпи в джунглях, скавучали, кричали, стогнали, лаялися та благали продовжити момент щастя, бризкалися спермою, обливалися жіночим слизом, смоктали і лизали все, що стирчало чи заглиблювалося в їхніх тілах, — викликаючи хіть, били один одного і дряпалися, а поміж усього цього трахання, злягання, блуду і бляду повзали діти, які й собі намагалися повторювати вправи дорослих. Нічого огиднішого за все своє життя Гайдук не бачив. Він озирнувся — чи бува Олю не затягли на другий поверх («Друге коло