Читати книгу - "Трудівники моря"

неабияким бабодуром. Зачарував одну юну англійку, і та визволила його з тюрми. Аж тут пролунав громовий голос:

— Ти п'яний!

IV. Розділ, у якому виявляються всі якості капітана Клюбена

Усі оглянулися.

Виявилось, що капітан кричав на стерничого. Сьєр Клюбен нікому не «тикав». І якщо він звернувся так до стерничого Тангруйля, значить, він нетямився з люті або удавав із себе розлюченого.

Своєчасний спалах гніву звільняв від відповідальності, а буває, переносить її на іншого.

Стоячи на капітанському містку між двома колісними щитами, Клюбен пильно дивився на стерничого. «П'яниця», — ще раз процідив він крізь зуби.

Бідолашний Тангруйль похнюпив голову.

Туман стелився все ширше. Він уже огорнув майже половину обрію. Він розповзався навсебіч: адже туман розтікається, мов олійна пляма. Імла напливала непомітно.

Вітер підштовхував її повільно і безшумно. Мало-помалу вона захоплювала весь океан. Вона підкрадалася з північного заходу, і корабель плив їй напереріз.

Здавалося, що попереду — величезний скелястий берег, рухливий і розпливчатий. Він нависав над морем, як стіна. Чітко виднілась межа, якої сягав водяний простір і за якою він обривався, зникаючи в тумані.

До смуги туману залишалося десь із півмилі. Якби вітер змінив напрям, то пароплав не затопило б туманом, але потрібно було б, щоб він змінився негайно. Відстань на півмилі стягалася і скорочувалася на очах: Дюранда йшла вперед, і туман плив уперед — їй назустріч. Так вони наближалися одне до одного.

Клюбен скомандував піддати пари і повернути на схід.

Якийсь час пливли вздовж берега туману, але він усе наповзав. Одначе пароплав був усе ще залитий яскравим світлом.

В цих маневрах марнувався час. Ніч у лютому западає дуже швидко.

Гернсеєць став уважно вдивлятися в туман.

— Оце так облягло! — звернувся він до малоенців.

— Справжнє паскудство на морі, — сказав хтось із них.

— Усю поїздку зіпсує, — докинув другий. Гернсеєць підійшов до Клюбена.

— Капітане Клюбен! Боюсь, що ми попадемо в туман. Клюбен відповів:

— Я хотів був залишитись у Сен-Мало, але мені порадили їхати.

— Хто саме?

— Старі моряки.

— Ай справді, — погодився гернсеєць, — у вас були всі підстави для того, щоб сьогодні рушити в путь. Хто знає, чи завтра не буде шторму. В таку пору можна сподіватися всього найгіршого.

Через кілька хвилин Дюранда ввійшла в білясту смугу туману.

Тут сталося щось незвичайне. Раптом ті, що були в носовій частині корабля, перестали бачити тих, що розташувалися біля корми. Сіра волога стіна поділила пароплав на дві половини.

Відтак пароплав весь занурився в туман. Сонце начеб перетворилося на величезний місяць. Невдовзі всі почали цокотіти зубами від холоду. Пасажири повдягали свої плащі, а матроси непромокальні куртки. Від спокійного незворушного моря віяло льодовою загрозою. Здавалося, що ця моторошна тиша ховала в собі щось несподіване.

Все було мертвотно-бліде й похмуре. Чорний комин і чорний дим боролися зі свинцево-сірою імлою, котра огорнула пароплав.

Відхилятися від курсу на схід — тепер це було справжнісіньке безглуздя.

Капітан знову взяв курс на Гернсей і збільшив швидкість.

Пасажир-герисеєць, тиняючись біля котельні, почув розмову негра Енбранкама з його товаришем-кочегаром. Пасажир нашорошив вуха.

Ось що казав негр:

— Вранці при сонці ми повзли, як черепахи, а тепер, коли обрій заслало туманом, ми мчимо, як на пожежу.

Гернсеєць підійшов до капітана Клюбена і спитав:

— Капітане Клюбен! Адже боятися нам нема чого, то чи не забагато ми даємо пари?

— Що поробиш, шановний добродію! Треба надолужити час, що його згаяв оцей п'яничка-стерничий.

— Що правда, то правда, капітане Клюбен.

І Клюбен додав задля більшої переконливості:

— Я хочу якнайскоріше прибути на місце. Досить з нас туману, навіщо нас має застати ніч?

Гернсеєць підійшов до малоенців і мовив:

— У нас чудовий капітан.

Час від часу величезні пасма туману, начеб зчесані гребінцем, важко звисали вниз і затуляли сонце. Потім воно виринало знову, зблякле, ніби хворе. Ті шматочки неба, які зрідка визирали, скидалися на засмальцьовані, розмазані смуги олійної фарби — такий вигляд має небо на театральних декораціях.

Дюранда пропливла повз вітрильник, який з обережності став на якір. То був «Шільтіль» із Гернсею. Шкіпер вітрильника звернув увагу на швидкість ходу Дюранди.

Йому здалося також, що вона йшла неправильним курсом. На його думку, вона надто відхилилась на захід. Пароплав, який летів у тумані на всіх парах, здивував його.

Близько другої пополудні туман погустішав так, що капітан мусив залишити мостик і підійти до стерничого. Сонце зникло, за туманом не було нічого видно. Дюранду облягла біла імла. Пливли у тьмяних, розсіяних сутінках. Не бачили неба, не бачили моря.

Вітер зовсім ущух.

Навіть відро