Читати книгу - "Останній тамплієр"

поглядом присутніх. — Тільки зрозумійте мене правильно, — заспокійливо посміхнувся Де Анґеліс. — Я не запевняю, що така формула існує, хоча, як на мене, подібне припущення має таке ж право на життя, як й інші фантастичні теорії про велику таємницю тамплієрів, що вже згадувалися у цьому залі. Просто я хочу сказати, що чоловік, який втратив контакт із реальністю, запросто може повірити, що така формула існує.

Тес обвела поглядом усіх, хто сидів за столом. Трохи повагавшись, вона все ж таки звернулася до Де Анґеліса.

— А навіщо Венсові золото?

— Ви забуваєте, що розум цього чоловіка затьмарився. Ви самі це сказали, пані Чайкіна. Щоби пересвідчитися у цьому, достатньо лишень згадати події у Музеї Метрополітен. План нападу явно склала якась божевільна людина. Якщо прийняти до уваги нераціональну поведінку цього чоловіка, то все є можливим. У даному випадку золото може бути засобом реалізації якоїсь мети. Воно може призначатися для фінансування досягнення якої завгодно безглуздої цілі, що він перед собою поставив. — Де Анґеліс знизав плечима. — Цей Венс... Він явно знаходиться у полоні ілюзій, його охопило божевільне бажання знайти якийсь скарб. У мене складається таке враження, що ви маєте справу з маніяком, тому за чим би цей чоловік не гнався, він рано чи пізно здогадається, що переслідував примару, і мені страшно думати про його реакцію, коли ця здогадка вразить його, як удар блискавки.

Нечисленні присутні замислилися над цією неочікуваною витверезною думкою, і за столом запанувала тривожна тиша.

Йенсон нахилився вперед.

— Щоб там цей маніяк не думав і яку б мету не переслідував, цьому чоловікові абсолютно байдуже, скільки людей йому доведеться вбити для досягнення своєї мети, і тому ми мусимо зупинити його. Але здається мені, що єдине, з чим ми маємо можливість працювати просто зараз — це отой довбаний рукопис. — Він підняв у руці копію рукопису. — Якщо ми зможемо прочитати його, то дізнаємося про його наступний крок. — Повернувшись до Рейлі, Йенсон запитав: — До речі, що там кажуть наші технарі?

— Перспективи не надто блискучі. Перед приходом сюди я мав розмову з Террі Кендріксом, і він настроєний не дуже оптимістично.

— Чому?

— Тамтешні специ знають, що в рукописі використано елементарний поліалфавітний шифр, що ґрунтується на принципі підміни. Військові користалися ним протягом десятиліть, але розшифровка коду залежить від частоти повторюваності, від певних схем; ви виявляєте часто повторювані слова і визначаєте — що вони означають. Це дає вам матеріал для подальшої діяльності, і ви працюєте доки не знаходите мнемонічний ключ, а потім — виконуєте роботу у зворотному порядку. У даному ж випадку нам просто бракує робочого матеріалу. Якби цей документ був дещо довшим, або якби вони вже мали справу з аналогічним шифром, то виоралися б із дешифруванням досить легко. Але шість сторінок — це надто мало для роботи.

На обличчі Йенсона відбилося безконечне здивування.

— Такого просто не може бути! У них бюджет кілька мільярдів доларів, і вони нездатні розлущити якийсь жалюгідний шифр, вигаданий так само жалюгідною купкою монахів сімсот років тому!? — Він знизав плечима і повільно видихнув повітря крізь міцно стулені губи. — Прекрасно. Тоді забудьмо про цей довбаний рукопис і зосередьмося на чомусь іншому. Ми мусимо іще раз перевірити те, що маємо, і знайти якусь нову зачіпку.

Де Анґеліс спостерігав за Тес. Вона промовчала. Потім кинула на нього прискіпливий погляд, і було в її очах таке, що Де Анґеліс зрозумів: йому не вдалося переконати її. Ця жінка явно відчувала, що тут криється щось більше, аніж просто фінансування особистої вендети.

«Так я і думав, — розмірковував Де Анґеліс. — Ця жінка дійсно є небезпечною». Але на даний момент її корисність переважає ту небезпеку, яку вона може становити. Чи довго зберігатиметься така перевага — ось в чому питання.

44

— Куди бажаєте?

Тес погодилася, коли Рейлі запропонував підвезти її додому, і тепер, сидячи з ним у авто, слухаючи підбадьорливу музику і спостерігаючи за променями вечірнього сонця, що пробивалися крізь фіолетові хмари і забарвлювали обрій у темно-рожевий колір, вона раділа, що пристала на його пропозицію.

Тес почувалася спокійно і комфортно. Більше того — їй подобалося бути поруч із Рейлі. Було щось привабливе у його фізичній силі, його безкомпромісній рішучості, у його... чесності. А те, що він є людиною чесною, помітити було неважко. Вона відчувала, що може довіряти йому, чого не можна було сказати про більшість із тих чоловіків, що траплялися їй на життєвому шляху. «Найвидатнішим» представником цього жалюгідного племені, недостойного називатися людьми, був, безперечно, її колишній чоловік.

Удома зараз нікого не було, бо Кім та матуся подалися літаком до Арізони, тому Тес із нетерпінням чекала на гарячу ванну і келих червоного вина; для гарантії міцного сну не завадило б також заручитися підтримкою снодійної пігулки.

— Це — CD. Остання пісня була з альбому Віллі й Лобо, і називається вона «Caliente». А зараз лунає композиція Пета Метені. Це — одна із збірок, яку я для себе зробив. — Рейлі злегка похитав головою. — Мабуть не личить мужчині зізнаватися, що він має таке хобі.

— А що тут такого?

Він посміхнувся.

— Жартуєш? Робити збірки улюблених пісень на CD? Мабуть, це несерйозно. Явна ознака того, що людині більше нічим зайнятися.

— А я про це і