Читати книгу - "Останній тамплієр"

не подумала. Це також може бути ознакою прискіпливої людини, яка знає, що їй до смаку, а що — ні.

Рейлі кивнув головою.

— Таке тлумачення мені явно до вподоби.

— Я і очікувала, що воно тобі сподобається. — Тес посміхнулася і на якусь мить відволіклася, смакуючи витончену комбінацію електричної гітари та складної оркестровки — фірмового стилю цієї групи. — Клас!

— Тобі дійсно подобається?

— Просто приголомшує! Звучить заспокійливо і водночас... якось натхненно. До того ж, ми слухаємо музику ось уже десять хвилин, а мені й досі не позакладало вуха — це так несхоже на ті тортури, що зазвичай влаштовує мені Кім!

— Дійсно тортури?

— Ой, тільки не нагадуй мені про це! Одні слова лише чого варті... Я вважала себе цілком прогресивною матусею, але деякі з цих так званих пісень, якщо їх взагалі можна назвати піснями...

— І куди котиться наш світ? — мовив Рейлі з удаваним трагізмом.

— А ти, до речі, теж не надто схожий на шанувальника хіп-хопу.

— A «Steely Dan» ти поважаєш?

— Навряд чи.

Рейлі удавано засмутився.

Я цього не переживу!

Тес дивилася перед собою.

— Річ у тім, що музика вже вийшла на «Нові рубежі», — мовила вона з байдужим виразом обличчя, краєчком ока спостерігаючи за Рейлі. Побачивши, що той нарешті второпав її жарт, вона посміхнулася з того, як вдало піймала його зненацька назвою однієї з композицій Дональда Фейгена, лідера гурту «Steely Dan». Рейлі розуміюче кивнув, і їхні погляди зустрілися. Знітившись, Тес трохи зашарілася, але в цю мить вирішив озватися її мобільний телефон.

Роздратована несподіваним втручанням цього пристрою у розмову, вона видобула його із сумочки і поглянула на табло. Номер того, хто телефонував, не висвітився. Вона вирішила відповісти, і відразу ж пожалкувала.

— Привіт, це я — Дуг.

Тес і так не була у захваті від розмов зі своїм колишнім чоловіком, а зараз момент був вкрай неслушний. Намагаючись уникнути погляду Рейлі, вона стишила голос.

— Чого тобі треба? — непривітно спитала вона.

— Я знаю, що тієї ночі ти була в Музеї мистецтв, і хотів би пересвідчитися, що з тобою нічого не сталося...

Починається... Від Дуга двома-трьома словами не відкараскаєшся. Тес вирішила перервати розмову на самому її початку.

— Мені не дозволили про це розповідати, ясно? — збрехала вона. — ФБР особливо наполягало на тому, щоб я не розмовляла із представниками преси.

— Правда? Це — колосально! — «Колосально? А що тут колосального?» — Таке сказали тільки тобі й більше нікому, — з ентузіазмом продовжував він. — А чому, га? Ти знаєш щось таке, чого не знають вони?

Ну от — її брехня повернулася бумерангом.

— Давай не будемо про це, Дуже.

— Та годі тобі, припини! — У голосі її екс-чоловіка з'явилися огидні улесливі нотки. — Це ж я, твій любий Дуг, пам'ятаєш?

Ще б пак! Таке не забувається!

— Кажу тобі — ні! — повторила Тес.

— Люба, дай мені шанс!

— Я вимикаю телефон.

— Та годі тобі, сонечко...

Тес натиснула на кнопку і кинула телефон у сумочку із силою набагато більшою, ніж потрібно, потім тяжко зітхнула і втупилася перед собою.

Через кілька хвилин вона, нарешті, трохи розслабилася і, не дивлячись на Рейлі, мовила:

— Вибач. Мій колишній чоловік.

— Я здогадався. Це той пихатий невеличкий на зріст тип, що я підібрав у Квантіко?

Тес фиркнула.

— Я бачу, ніщо не проходить повз твою увагу!

Він поглянув на неї.

— Зазвичай так воно і буває. Але це не стосується теперішнього випадку з тамплієрами, коли одна надзвичайно набридлива жінка-археолог увесь час випереджає нас, непрофесіоналів, на декілька кроків.

Тес посміхнулася.

— Ти явно перебільшуєш мої скромні заслуги.

Рейлі поглянув на неї знову, і знову їхні погляди зустрілися, але цього разу — на довший час.

Він явно був задоволений тим, що Тес пристала на його пропозицію підвезти її додому.

Коли вони нарешті дісталися до її вулиці, вже горіли ліхтарі, і одного вигляду будинку, де вона мешкала, було для Тес достатньо, щоб усі неприємні спогади і страхи останніх двох днів знову взяли її в полон.

«Тут був Венс, — здригнулася вона. — Він був у моєму будинку».

Вони проїхали повз поліцейський патрульний автомобіль, припаркований неподалік від її оселі. Рейлі помахав рукою копу, що сидів усередині, і той помахав у відповідь, упізнавши Тес за її візуальною характеристикою, яку він отримав на інструктажі. Коли вони під'їхали до помешкання, Рейлі звернув на під'їзну алею і заглушив двигун. Тес поглянула на будинок і відчула неясну тривогу.