Читати книгу - "Версола. Книга 1. Колоніст"

захлинувся поживною рідиною, так що довелося відкласти годування до кращих часів.

Надвечір температура перевалила за 400, і у хворого почався жар, а з ранку жар доповнився маренням мисливця: Віктор намагався щось зрозуміти в уривчастих фразах — Волш щось кричав, очевидно, перебуваючи у цей момент в маячному полюванні з кимось, кого хлопець не знав. Імена, які той вигукував, йому були не знайомі — потім хворий довго говорив з якоюсь жінкою, сміявся і плакав, а потім землянин перестав його розуміти взагалі, коли мисливець перейшов на невідому йому мову — очевидно, це була мова рідної планети мисливця. Температура росла ще добу і досягла свого максимуму в 42,60  наступного вечора — щоб якось допомогти другу, Віктор зрізав з нього увесь одяг до пояса і обрізав комбінезон нижче колін. Набрав в невеликий тазок злегка охолодженої води, благо всюдихід був оснащений не лише просунутою системою вентиляції і кондиціонування повітря, але і непоганим кулером для питної води із складною системою фільтрів. Останні були встановлені для можливості набору води у випадкових водоймах або річках, і мали декілька рівнів механічного і бактеріологічного очищення від всяких домішок і мікробів.

Видавив в тазок фрукт — місцевий аналог лимона і став протирати напарника цією рідиною. До цього моменту спазми і судоми припинилися, і землянин зняв свої саморобні пута з тіла — тепер Волш тільки пітнів, тихо марив на своїй мові і горів як піч — обмивання тіла ненадовго заспокоювало людину, і він навіть починав легше дихати, але, на жаль, ненадовго — через десять-п'ятнадцять хвилин все знову повторювалося. Цю ніч землянин сам провів, немов в маренні — спав уривками, прокидаючись від гарячкових вигуків хворого — витирав тіло водою і знову намагався заснути. Щоб не лазити вгору-вниз на своє ліжко, постелив собі на підлозі — у всюдиході було тепло, тому пара ковдр і подушка були його ліжком цієї ночі. Гарячковий стан пацієнта тримався ще добу, але температура більше не росла, і хлопець подумав, що організм все ще бореться, і є надія на одужання. А наступною ніччю він якось непомітно для себе вирубався на усі десять годин, не реагуючи навіть на голос свого напарника. Прокинувся якось ривком і прислухався — дихання Волша було рівним, хоч і трохи хрипким — відразу поміряв температуру і розцвів від посмішки — 38,10 і це радувало! Мисливець опам'ятовувався ще дві доби, але на другі вже зміг спілкуватися зі своїм «лікарем».

— Віктор, я тобі приб'ю, як встану, експериментатор хрінів — сказано це було беззлобно і з посмішкою — але спочатку мені потрібно щось пожерти, у мене усередині страйк усіх органів, а шлунок взагалі з якимсь прапором ходить і найголовніший серед них.

— Зараз все буде, партнер — зірвався з місця наш герой і незабаром повернувся з кухлем теплого бульйону і шматком м'яса.

— І це все? — здивовано дивився на «подачку» видужуючий мисливець — я ж тобі ясно сказав — жерти! А це що?

— Слухай, пацієнт, я тобі як лікар говорю — не сперечайся, ти не їв більше чотирьох діб, відразу багато не можна, живіт скрутить. Давай, закуси і знову лягай, а через годинку ще принесу…. і не потрібно на мене так дивитися, не допоможе!

Надвечір трохи розім'яли ноги пацієнтові — походили навколо всюдихода, доречно зауважити, зараз вони тут було одні — стадо чорних буйволів за ці дні віддалилося від них досить далеко, правда, зараз це їх мало хвилювало.

— Ти щось відчуваєш, Волш…. ну, щось, чого раніше не було? — Віктору було цікаво, пройшов їх дослід з користю, або марно.

— Навіть і не знаю, я поки що відчуваю слабкість…. і в голові якось не так — навіть пояснити не можу, не запитуй… не погано і не добре, якось не знайомо, навіть страшно трохи. Слухай, а допоможи дістатися до санвузла — природа дається взнаки, та і на себе в дзеркало хочу подивитися.

— … У мене волосся трохи посвітлішало — роздивлявся себе мисливець десятьма хвилинами пізніше — був справжній племінний шатен, а тепер щось ближче до брюнета.

— Я і не помітив, напевно, це не впадає у вічі, якщо знаходишся постійно поряд з людиною — очевидно, колір мінявся поступово, інакше я б помітив зміни. Нічого, головне, що не рудий, ха-ха-ха. Хоча, якщо є бажання стати блондином, то можеш оприбутковувати ще одну порцію делікатесу — я не претендую на ласощі, хе-хе.

Відповідь партнера його дещо здивувала, він виявився не готовий до такого.

— Потрібно провести польові випробування моєї голови — якщо будуть хоч якісь зрушення, я з'їм не одну і не дві — заради такого бонуса я можу і усе це стадо зжерти, а-ха-ха-ха. Якщо тобі, звичайно, не шкода такої дорогої сировини на партнера?

— Гм, так це…. не питання, напарник — наздоженемо стадо і можемо спробувати ще узяти сировину з чорних звірів — не думаю, що повторний прийом «препарату» з такої ж тварини дасть ефект. У мене з'явилася ще одна маячна думка: давай спочатку я спробую те ж саме блюдо, що і ти, а потім по другому кругу, а? Але спочатку — випробування, без питань!

Висунули штангу підйомника і стали оглядати округу: чорне стадо виявили на межі чутливості камери — тварини віддалилися від них на десяток кілометрів, тому неспішно наздогнали і влаштувалися в ста метрах від них. Тепер вони спеціально виставлялися напоказ, голосно розмовляючи і залучаючи до себе увагу, ну а зброя розсудливо лежала поруч, чекаючи своєї години. Під удар потрапили відразу двоє: землянин відчув усі ті ж мерзенні рухи на голові, а ось Волш поводився нестандартно — хлопець сидів поруч і спостерігав за його реакцією, готовий у будь-який момент «відключити» партнера старим, випробуваним способом.

— Що ти відчуваєш, говори — не мовчи!? — по обличчю мисливця котився піт, очі то закривалися, то відкривалися, але