Читати книгу - "На другому березі (збірник)"

довго ждали, аж приходить. На милі сонця, світла верстви розміряно і землі й води. Хоча це світло надто кволе, хоч надто рано й сніг упертий, ощадне сонце й зелень гола, все ж день рясний на чар нестертий. В крові з троянд умивши руки, під горлиць воркування перше ідем, далека, поміж буки, зоря з зорею й серце з серцем. ГВОЗДИКИ Зелені сутінки. Гвоздики — посли весни. П'яній до краю! Який цей світ знов став великий! І знов твої листи читаю. Вгорі зелена яма світла, ядро — гвоздика електрична. Ні, ми до того ще не звикли, що наша молодість не вічна. Але колись до цього звикнем… Та поки що свята омана — ота дружба з життям не никне, що нас, моя кохана, помазує весни єлеєм. ПІВОНІЇ Червона молодість півоній. Яка краса! Яке п'яніння! Візьми моє чоло в долоні й оборони, моя весіння! Бо переслідує крізь морок, — ще крок, ще крок, мене поцілить мій друг найкращий і мій ворог найзавзятіший, Боже милий! Натхнення темне, музо вічна! Б'є ніч у тіней чорні дзвони. На чорнім тлі, мов кров трагічна, півоній молодість червона. ТЮЛЬПАНИ Червоне золото тюльпанів на сірім сонці — танці з лика і механічний сад мелодій, де в чорних дисках спить музика. Металу в'язень — людський голос засуджений в кружок порожній, і світу в'язень — людське серце цього збагнути неспроможне. Крізь сірий шовк — безбарв'я сіре — червоне золото тюльпанів. Цвісти, горіти й проминати, лишати все, йдучи в незнане! ФІЯЛКИ Фіялки й телефонна трубка заворожливим сяйвом кличе, і місяць, мов червона губка, зминає попіл дня з обличчя. Слимак з ебену, темна мушля і вухо ночі — лійка чорна, і пахощі духмяні душать, мов пальці на кларнеті горла. З очей фіялок смутком кришиш і пригортаєш, сестро рання! Простягнуті долоні тиші над нашим вічним проминанням. ЧОМУ? У ванні короп золотистий плюскоче, наче з піни панна, і в куряві рожевих іскор кружляє веретеном ванна. Мідниця ранку повна піни із мила сонця. Миють хмари.