Читати книгу - "Діаболік"

— дуже тихо промовив він. — Урешті-решт, якщо будеш терплячою, ти отримаєш те, чого прагнеш. Так буде краще для всіх. Будь ласка, довірся мені.

Я згадала розірване на шматки тіло Енміті, і слова, що відтоді лунали в моїй голові. Я щось більше, ніж це. Я означаю більше.

Я силувано кивнула і дозволила йому відвести мене подалі від Імператора. Поки ми кружляли в повітрі, його погляд був прикутий до моїх очей.

— Справедливість запанує, — тихо сказав він. — Заради Сайдонії й усіх інших. Заради всієї Імперії.

Я зачаровано дивилася в його безбарвні очі, що блищали у світлі плаваючих вогнів. Який дивний чоловік, він охоче бере на себе зобов’язання і відповідальність за трильйони людей — не тільки за тих танцюристів, які щойно приєдналися до нас і наразі здіймалися в повітря в умовах невагомості, але й за всіх безликих незнайомців Галактики, за силу-силенну людей, які навіть не знають його імені. Хоча більшість із тих, хто знає його на ім’я, вважають його божевільним. І все ж він хотів поліпшити їхнє життя.

У мене з’явилося дивне відчуття: усім своїм єством я бажала його визнання. Це було те саме визнання, — тепер я це зрозуміла — якого прагнув Сенатор фон Імпірінс, коли виступав за відновлення й поширення природничих наук. Є речі набагато важливіші, ніж життя або смерть однієї людини.

Я згадала слова Сенатора, коли Тайрус провів пальцем по моїй щоці. Звичайно, це була наочна демонстрація для всіх тих, хто ще не здогадався про справжній характер наших відносин й істинний зміст нашої розмови.

У Тайруса була мета, і він готовий був віддати своє життя заради її досягнення й закликав мене зробити те саме, навіть знаючи, що я Діаболік. Мені було важко зрозуміти, що означає мати власну мету існування та йти до неї, але я хотіла знати, як це.

Я побачила море очей, спрямованих на нас, а біля мене пропливла в танці пара Елантри Пасус і Гладдіка Атона. Елантра пильно поглянула на мене і посміхнулася, коли наші з нею погляди зустрілися, але в її очах причаївся вогник тривоги, оскільки я була разом зі Спадкоємцем Прімусом. У неї була вагома причина нервувати.

— Це ще й особиста помста, чи не так? — раптом запитала я його.

Я згадала про свою сім’ю, яка померла від рук його дядька та бабусі: від рук двох борців за віру Геліоніки, котрі твердо вірили в нинішню систему. Тайрус збирався зійти на трон і знищити все, що вони прагнули захистити.

— Якоюсь мірою, — його губи скривилися. — Не буду стверджувати, що не думав про це, як про додатковий бонус.

Коли залунали перші акорди «Жаби і Скорпіона», я згадала, як розучувала танцювальні па цього танцю із Сайдонією. Мене захлеснуло горе і, напевно, Тайрус побачив це в моїх очах.

— Все добре?

Я важко глитнула.

— Я знаю цей танець.

— Ти прекрасно танцюєш.

— Звичайно, я прекрасно танцюю.

Він розсміявся.

— Я в захваті від твоєї скромності, — передражнив він мене, але я не бачила потреби зображати скромність.

Я була фізично сильнішою за будь-яку людину в цій залі, а маневрування в невагомості було лише питанням рівноваги, координації та грації. Для мене це було природним явищем.

Ми замовкли, і він почав виконувати танцювальні рухи жаби, підкидаючи скорпіона, себто мене, і розвертаючись у мій бік, коли я опускалася вздовж його тіла, обертаючись навколо нього, і складки нашого одягу спліталися в танці як анемони.

— Ти знаєш цю притчу? — запитав він, затамувавши подих, коли ми знову наблизилися один до одного. — Це стара байка про жабу й скорпіона.

Настав час різких, дисонуючих ударів у пісні, і я накинулася на нього. Тайрус відсахнувся і, піймавши мою руку, закружив нас у шаленому танці. Танцюристи проносилися перед моїми очима як сотні спиць на величезному колесі. Коли ми знову припали один до одного, я притиснулася спиною до грудей Тайруса й ми почали кружляти по колу, а він розповів мені історію.

— Скорпіону потрібно було перейти через струмок. Він попросив жабу, щоб вона перенесла його на своїй спині. А жаба запитала:

— А раптом ти мене вжалиш?

Скорпіон запевнив її: якщо він це зробить, то вони обоє потонуть. Це заспокоїло жабу, і вона погодилась перевезти скорпіона, а коли вони допливли до середини переправи, скорпіон вжалив її.

Він знову відсахнувся від мене, виконуючи черговий танцювальний пірует, з кожним рухом обертаючись усе повільніше й повільніше, у такт музичних акордів, що звучали все тихіше і тихіше, доки не стихли.

— Скорпіон продовжував жалити жабу, прирікаючи на смерть і себе.

Ми з Тайрусом знову розвернулися обличчям одне до одного, готові разом зникнути у водах річки.

— Жаба запитала скорпіона, чому він вжалив її, — закінчив свою розповідь Тайрус, — на що скорпіон відповів: «Така моя натура».

Ми замовкли й опустилися вниз, потонувши разом під затихаючі акорди.

Пізніше ми зняли свій найважчий верхній одяг і пішли відпочити в одному з буфетів, насолоджуючись поверненням сили тяжіння. Боти-офіціанти принесли нам напої. Під сферичним куполом, на тлі кристалічних вікон, через які