Читати книгу - "Спартак"

завжди був серйозний, спокійний, мовчазний і користувався славою найсильнішого з десяти тисяч гладіаторів равеннських шкіл.

Вершників, яких було близько трьох тисяч, Спартак розбив на шість загонів. Командування ними він доручив Мамілію. Верховним воєначальником під одноголосні захоплені вигуки п'ятдесяти трьох тисяч гладіаторів був знову обраний Спартак, що довів свою доблесть і мистецтво полководця.

При спорудженні нового табору гладіатори потай від Спартака розбили для нього намет, гідний вождя. Цього урочистого для повсталих дня вирішено було влаштувати в наметі ушанування Спартака. На святі мали бути присутніми десять начальників легіонів, три помічники ватажка й начальник вершників. Частування планувалося скромне, аби не викликати невдоволення Спартака, який ще з юності був помірний у їжі й напоях і дотепер цурався розкоші гучних бенкетів і засуджував пияцтво.

Наприкінці трапези піднявся Рутилій, тримаючи в руці чашу пінистого цекубського вина. Закликаючи товаришів підняти і свої чаші, він голосно вигукнув:

— За волю рабів, за перемогу пригноблених, за хороброго і непереможного імператора — нашого Спартака!

І він осушив чашу під оплески й вигуки товаришів. Лише Спартак ледь пригубив зі своєї чаші й голосно мовив:

— На честь Юпітера Визволителя! За чисту невинну богиню Волі! Хай зверне вона на нас свої божественні очі, хай освітить і заступиться за нас. Нехай буде вона нашою заступницею перед усіма богами, що живуть на Олімпі!

Хоча галли й германці не вірили ні в Юпітера, ані в інших грецьких і римських богів, вони все ж осушили свої чаші. Еномай вимовив тост, просячи про допомогу Одіна, а Крікс — благовоління Геза до війська й святої справи гладіаторів.

Нарешті уродженець Епіра, Фессалоній, що був епікурійцем і не вірив у жодних богів, підвівся і мовив:

— Я ставлюся до ваших вірувань з повагою… і заздрю вам… Але не поділяю їх, адже боги — це вигадка, породжена страхом, — так говорить учення божественного Епікура. Коли нас осягають великі негоди, чом не вдатися до віри у надприродну силу й черпати в цій вірі бадьорість і розраду!.. Але коли ви переконаєтеся, що природа сама все творить і знищує, користуючись тільки власними силами, не завжди нам відомими, то хіба можливо вірити в так званих богів? Дозвольте ж мені, друзі, вознести славу нашій святій справі, згідно з моїми уявленнями й переконаннями.

І, помовчавши хвильку, він додав:

— За співдружність душ, за безстрашність сердець, за міць мечів у таборі гладіаторів!

Усі приєдналися до тосту епікурійця й осушили свої чаші. Потім знову сіли, продовжуючи веселу, жваву бесіду.

Коли ж друзі Спартака попрощалися з ним, сонце вже хилилося до заходу. Спартак, провівши своїх гостей, ще довго стояв біля входу в намет. Він окинув поглядом величезний табір гладіаторів і замилувався заходом. У голові його роїлися різні думки: про могутність чарівного слова «воля», що менш ніж за один рік підняло п'ятдесят тисяч пригноблених, позбавлених усіх прав, майбутнього і надії. Слово «воля» підняло їх, зробило найкращими солдатами на світі, вселило в їхні душі хоробрість, самовідданість… І він думав про чудову, магічну властивість цього слова — воно перетворило його, бідного, мерзенного гладіатора на відважного, грізного для ворогів ватажка доблесного війська. Воно так загартувало його волю, що він зміг перемогти в собі всі пристрасті, навіть те шляхетне й велике почуття, що з'єднувало його з Валерією — він любив її в тисячу разів більше, ніж самого себе, але найдужче — ту святу справу, якій присвятив усе своє життя.

Віддавшись таким міркуванням, вождь гладіаторів відчув, що серце його ниє від незвичної туги, стійкий, непохитний воїн упав духом. Він думав про те, що, можливо, більше ніколи не побачить Валерію та Постумію… У нього якось дивно стислося горло, і, провівши рукою по очах, він помітив, що вони змокріли від сліз. Розсердившись на себе за таку слабкість, він отямився і пошвидкував у напрямку до найближчого квесторія. Він перетнув квесторій і вирушив у велику й пустельну частину табору, осторонь Преторія, квесторія і форуму: це місце, що тяглося до декуманських воріт, призначалося для наметів союзників і випадкових підкріплень.

У великому таборі під Нолою на цьому місці споруджувалися намети для гладіаторів і рабів, що втекли від своїх панів у табір повстанців, — тут вони жили, поки їх не зараховували до одного з маніпулів. Тут був і намет Евтибіди. А в іншому наметі мешкали під постійною охороною шість лікторів, узятих у полон під Аквіном.

Тут Спартак довго ходив туди-сюди швидким кроком, ніби його підганяла внутрішня тривога. Він голосно зітхав. З грудей його виривалися стогони, подібні до глухого гарчання звіра. Здавалося, від цієї прогулянки йому легшало, і помалу він приходив до тями. Хода його стала рівнішою, спокійнішою, він поринув у інші, не такі похмурі думки.

Раптом до Спартака долинули звуки нерозбірливих слів. Хтось упівголоса розмовляв в одному з наметів, призначених для рабів і гладіаторів, які щодня прибували у табір. У тиші слова чулися чіткіше і привернули увагу Спартака. Вождь гладіаторів зупинився поблизу цього намету і почув, як хтось різким, сильним голосом вимовив чудовою латиною:

— Ти правий, Симпліціане, ганебна й незаслужена доля, на яку ми приречені. Але хіба ми винні? Хіба ми не билися хоробро, нехтуючи небезпекою, щоб урятувати претора Варинія від лютих ударів Спартака?.. Він перекинув тебе… А я був поранений… Ми потрапили в полон, нас подужало безліч ворогів! Що могли ми зробити? Якщо великі боги залишили римлян і допустили ганебну їхню втечу від гладіаторів, тоді як досі вони охороняли славних римських орлів від усіх випробувань долі, то що могли, що можемо зробити ми, звичайні смертні?

— Будь обережний, думай про те, що і як ти говориш, Оттацилію, — тихо сказав хтось хрипким настраханим голосом, — тебе може почути вартовий, і нам через твою необережність буде непереливки.

— Ох, та замовкни ти нарешті! — відповів йому хтось суворо, але це не був голос попереднього мовця. — Мовчи, Меммію, забудь свій ганебний страх.

— Крім того, — додав той, кого назвали Оттацилієм, — вартовий ні слова не розуміє латинською… Це грубий варвар-галл. Я думаю, він навіть своєї мови не знає…

— Не те ти