Читати книгу - "Емілі з Місячного Серпа"

Біблію додому, доктор Барнлі вихопив книгу, кинув її на підлогу і став копати ногами. Пані Сіммс каже, Господь Бог покарає його за блюзнірство, але досі нічого лихого з ним не трапилося. Бідолашний! Він навісний, тому так погано вчинив.

Минулого тижня тітка Лаура взяла мене з собою на похорон пані Менсон. Люблю поховання. Вони такі мальовничі, такі драматичні!

Минулого ж тижня сконала моя свиня. То для мене велика фінансова втрата. Тітка Елізабет говорить, мовляв, кузен Джиммі її перегодував. Так чи так, а мені здається, я не повинна була називати її Високим Джоном.

Нині у школі малюємо карти (географічні). Рода Стюарт завжди отримує найкращі оцінки. Невже панна Браунел не помічає, як Рода притуляє друковану карту до шиби, зверху кладе чистий аркуш паперу й перемальовує з карти, що просвічується денним світлом. Я люблю малювати карти. Норвегія та Швеція виглядають, мов тигри; Ірландія — наче песик, що, відвернувшись від Англії, стоїть на задніх лапках, а передні тримає на рівні грудей; Африка скидається на великий шмат свинячої шинки. Дуже приємно малювати Австралію.

Ільза вчиться добре, навіть дуже добре. Каже, не дасть мені випередити її. Робить успіхи в декламації. Тітка Лаура неабияк її хвалить; мовила раз її батькові, що Ільзі варто дати вищу освіту. А доктор Барнлі відповів, що не збирається витрачати гроші даремно. При тім виглядав, як упир — так похмуро і люто!

Ox, як би мені хотілося, щоб доктор Барнлі любив Ільзу! Я така щаслива, що ти любив мене, тату!»

22 грудня

«Любий тату!

Сьогодні в школі тривав іспит. Все відбувалося дуже урочисто. Прийшли майже всі — всі, за винятком доктора Барнлі та тітки Елізабет. Дівчата одягнули найкращі свої суконки, я — ні. Ільза не має нової суконки, тож і я вдягнула стару, щоб вона почувалася не так ніяково. Тітка Елізабет, звісно, бажала, щоб я була в кращому вбранні, бо ж, як-не-як, представлятиму родину Мурреїв (як вона сама сказала), та коли пояснила їй, у чому річ, вона поглянула на тітку Лауру й дозволила.

Рода Стюарт висміює Ільзу й мене, втім, це мені не дошкуляє. Декламуючи вірш, вона зненацька запнулася на половині тексту — геть забула подальші слова. Ще й залишила вдома книжку з віршем. Я єдина змогла пригадати слова. Подивилася на неї з тріумфом, але зразу ж відчула себе на її місці — як страшно забути вірша протягом декламації, в присутності цілого товпища слухачів. А, крім того, йшлося про честь школи! Отже, стиха підказала їй наступні слова. І Рода якось таки дотягнула до кінця. Що найдивніше, милий тату, — тепер я не відчуваю до неї зненависті. Я радше прихильна до неї, і це набагато приємніше почуття. Дуже прикро ненавидіти когось.»

28 грудня

«Любий тату!

От і минуло Різдво. Було дуже гарно. Ще ніколи не бачила стільки доброго заразом. До нас на різдвяний обід приїхали дядько Воллес, і тітка Єва, і дядько Олівер, і тітка Едді, і тітка Рут. Дядько Олівер не привіз жодного зі своїх дітей — я була розчарована. Завітали також доктор Барнлі з Ільзою. До вечері всі переодяглися. Тітка Елізабет одягнула ту свою чорну шовкову сукню з мереживним коміром. Виглядала дуже ладно, я мимоволі пишалася нею. Приємно ж, коли наші рідні добре виглядають, навіть якщо їх не любиш. Тітка Лаура вдягнула сукню з бронзового шовку, а тітка Рут — сіру. Тітка Єва була вельми елегантною в сукні зі шлейфом.

Я одягнула кашемірове плаття, те саме, блакитне, і вплела у волосся блакитну стрічку. Тітка Рут на мій вигляд покивала головою і сказала: „Ти виросла, Емілі! Маю надію, тепер ти чемніша.“

Але насправді не мала такої надії — було видно. Одразу звернула мою увагу на те, що шнурок на моїм черевичку розв’язався.

— Тепер вона виглядає краще, — визнав дядько Олівер. — Не здивуюсь, якщо виросте красивою, здоровою дівчиною. Попри все…

Тітка Єва зітхнула й похитала головою на знак сумніву. Дядько Воллес не сказав нічого, тільки потиснув мені руку. Його долоня — зимна, немовби він — риба. Я ненароком наступила на шлейф тітки Єви, й тітка Рут не оминула сказати: „Яка ж ти незносна дитина, Емілі!“ Відтак зайшла тітці Рут за спину й показала їй язика. Дядько Олівер гучно сьорбає, коли їсть юшку. До святкового обіду ми видобули все срібне начиння, що зберігається в Місячному Серпі. Кузен Джиммі ділив смаженого індика і поклав мені зразу два шматки грудинки, бо знає, що я полюбляю біле м’ясо. Тітка Рут зауважила: „Коли я була малою дівчинкою, то вдовольнялася індичим крилом“. Тоді кузен Джиммі додав мені ще один кусень білого м’яса. Тітка Рут наразі замовкла, а по хвилині-другій мовила навпростець: „Я бачилася в Шрусбері з твоєю вчителькою, Емілі, й не вельми добрі речі про тебе почула. Була б ти моєю дочкою — гадаю, почула б іншу оцінку, не таку негативну“.

„Добре, що я не твоя дочка“, — подумала я. Але вголос не виповіла, бо тітка Рут додала ще: „Будь ласка, Емілі, не дивись на мене такими дурними очима, коли я звертаюсь до тебе“. А дядько Воллес докинув: „Шкода, що в неї такий нерозумний вираз обличчя“.

„Ви зарозумілі, деспотичні й безчесні!“ — вигукнула я подумки. А от доктор Барнлі такі речі завжди говорить вголос.

„Он чорнильна пляма в неї на пальці“, — знов озвалася тітка Рут. (Перед обідом я писала вірша).

І тут сталося щось неймовірне. Рідні завжди готують нам несподіванки. Озвалася тітка Елізабет: „Прошу тебе, Рут, і тебе, Воллес, нарешті лишити цю дитину в спокої“. Я вухам своїм не повірила. Тітка Рут була незадоволена, але в спокої мене лишила — тільки обурено засопіла, коли кузен Джиммі додав мені ще один кусень білого м’яса.

Поза тим, обід видався добрим і милим. Коли прийшла черга на пудинг, всі почали розмовляти, а я