Читати книгу - "Золотий Ра, Іван Іванович Білик"

лотосів ліпший? — спитала вона в царя.

— Отой необкарнаний.

— А цей? — удруге спитала вона. — Він тобі нічого не нагадує?

Камбіс побагровів, хоч і не міг збагнути натяку, Роксана ж раптом заплакала й пригорнула обшарпану квітку до грудей.

А ми всі дивились і мліли зо страху, — спогадував колишній лідійський цар, нинішній раб царя перського. — Я хотів був підійти до Роксани й заспокоїти її, але Камбіс уже завівся й напосідав: «То кого ж має мені нагадувати той лотос?!» А досі така лагідна й полохлива Роксана також зайнялась, глянула на Камбіса та й каже:

— Той понівечений лотос нагадує нашу сім'ю! Ти її геть понівечив і розшарпав!..

Вона крикнула ще якісь слова, щось наче знову про їхнього брата, — самими губами без голосу проказував Крез, — але хто ж міг у таку хвилину розібрати...»

Крез удруге навіть подумки замовк, тільки безтямно дививсь у вузесеньке віконечко, крізь яке не пролізла б навіть дитяча голова, до того ж за віконцем нічого не було видно. Крез довго не міг здобутися на нові слова, бо вони мали бути жахливі, а лише заціпеніло споглядав ожилі тіні того дня.

Аж коли за віконечком запала ніч і в тісній кам'яній кліті стало свіжіше, Крез півголосом прожебонів:

— Я сам замолоду накоїв багато зла й набачився найжахливіших жахів, але таке довелось побачити вперше в житті...

Він випнув шию й прислухався. За дверима хропів Мітрадат. Це розізлило Креза, й він підійшов і грюкнув у двері кулаком, та навіть сам не почув того тихого старечого грюкоту.

— Що таке? — озвався спросоння Мітрадат.

Крезові перехотілося зганяти злість на безневинному сторожеві. Сівши на вичовганий кам'яний поріг, він висидів там до самого ранку, висидів потім ще цілих десять чи дванадцять днів і ночей, а за дверима так само незмінно висидів його вірний сторож. Одного ж вечора за важкими дверима почулися голоси, Крез підвівся на неслухняні ноги, ще раз прислухався й відступив на крок, щоб душогубам було зручніше. «Щоб не схибила його рука, так і йому, й мені менше клопоту», — самими губами прошелестів він. За ці нескінченні дні Крез уже звик до цієї думки й змирився з нею. «Я й так занадто довго жив, хоча мав би стати тінню ще перед двадцятьма чотирма роками, коли Куруш узяв мою столицю й лаштувався спалити мене живцем».

Крез хотів був лягти на кам'яну підлогу, потім роздумав і таки не ліг, бо з лежачим було б важче впоратися.

Та коли грюкнув засув і розчахнулися двері, до кліті вдерся веселий начальник сторожі й по-діловому збуджений Мітрадат.

— Найясніший звелів привести тебе до нього! Я наче знав! — радів не криючись начальник сторожі. Тоді взяв Креза під руку й повів з кліті до освітлених смолоскипом сіней, а вже вивівши з в'язниці, нахилився йому до вуха й затуркотів, часто киваючи довгою чорною бородою: — Це ж я врятував тобі життя. Бо найясніший наказав ще тоді вкоротити тебе на голову! Ну, а тепер ти мені віддяч: хай найясніший посадить мене правителем котрогось єгипетського нома!

Крез неохоче кивнув. Він навіть не радів такій раптовій зміні в своєму становищі. Камбіс і справді зрадів:

— Як добре, що ці телепні тебе не вбили! Ти ж у божих ділах знавець? Маєш мені порадити...

Днів зо п'ять тому він звелів одкрити гробницю передостаннього єгипетського фараона Аб-мосе, коштовності забрати до царської скарбниці, а мумію кинути у вогонь. Такого блюзнірства не дозволяли собі навіть кочовики-гіксоси. Камбіс остерігався заколоту жерців, які могли збаламутити ввесь Єгипет.

Ненавидячи за це сам себе, колишній лідійський цар домовився з жерцями храму Осіріса, звичайно, за царськи багату пожертву на храм, що ті оголосять, нібито Аб-мосе був дуже хитрий фараон, він передбачив і таку подію, тому звелів поставити в гробниці мумію свого раба, а мумію самого Аб-мосе сховати під плитами підлоги.

Владнавши цю справу неврівноваженого перського царя, Крез повертався через два дні до Мемфіса. На головній брамі хтось висів. Крез упізнав начальника царської сторожі.

— Хто його повісив і за який гріх?

Біля повішеного стояло на чатах двоє перських воїв, — один з них упізнав царського раба-дорадника й сказав:

— Він не виконав якогось наказу найяснішого. А по той бік брами побачиш іще одного.

Крез пройшов попід брамою й побачив другого повішеного. То був простий сторож Мітрадат, який так і не встиг убити людину, котра вже була колись царем, а тепер стала царським невільником.

Прексасп

Перський цар був, як завжди, п'яний і не переставав пити, раб-виночерпець уже кілька разів, покірливо сутулячись, підходив і доливав у цареву чару вина, радники та перші люди царства трималися ближче до кутків та лискучих кам'яних пілонів, а за мурами Сесострісового палацу вдруге за останні чотири роки йшов дощ. Коли боги лили з неба воду — то був для Мемфіса лихий знак. І Мемфіс поза мурами палацу гомонів злякано й загрозливо. Цей моторошний гомін накочувався хвилями й змушував стискатись людські серця, тільки Камбіс так само куражився й ходив од одного гуртика царедворців до іншого, хлюпаючи на білу кам'яну підлогу червоним вином.

Це було схоже на краплі ще гарячої крові.

Вчора Камбіс повернувся з невдалого морського походу на Карфаген, недорахувавшись половини підвладних йому фінікійських кораблів і майже двох третин посадженого на судна війська. Коли він підійшов до мемфіських брам, звідти з піснями й музикою вийшло велике шестя, яке очолювали вбрані в біле бритоголові жерці.

Таке видовище змусило царя