Читати книгу - "«І бачив я звірину...», Віктор Васильович Савченко"

близьких, окрім Ісуса, навіть не підозрював у ньому. З усіх тільки він — Іван мовчазний споглядач, зміг осягнути всю глибину думки Ісуса. Йому й судилося стати євангелістом Божої свідомості, езотеричним апостолом.

Не випадково Ісус вибрав апостолів не серед пророчого племені єсеїв — він хотів укорінити свою віру в самому серці народу. І не помилився. Надто щодо Івана — і в людському, і в ідейному плані. Уже будучи на хресті, він указав поглядом Діві Марії — матері своїй на Івана і сказав: «Жінко! це син твій». А затим звернувся до учня свого: «Це мати твоя.» І з того часу Іван узяв матір Учителя і її синів до себе. Відтоді, аж до смерті, Богородиця жила в Гетсиманії в оселі Івана. Там вона й померла через п’ятнадцять років після страти сина, у 48-му р. н.е. Там, у Гетсиманії, її й поховали.

3. Основною людською прикметою цього Івана була велика любов до людей. Чи він з нею вродився, а чи в ньому її пробудив Ісус, хтозна. Але саме цією рисою визначалися всі вчинки й дії упродовж усього життя. Не будь цієї «речі в собі», цієї глухої для ворожого ока посудини, в якій ховалося світло неймовірної сили, ще невідомо чи стало б християнство світовою вірою. Мабуть, саме замкненість, потайливість уберегли Івана від лихої долі решти апостолів (їх усіх стратили у найжорстокіший спосіб). Він відбувся тільки засланням на срібний рудник на острові Патмос, куди Доміціан заслав його за свідчення про Ісуса Христа.

Там, в один із недільних днів Іван був у дусі і в цьому надприродному стані до нього з’явився Учитель і повелів описати побачене тайнозором для семи Малоазійських церков. Він відкрив Іванові майбутню долю християнської віри у різних символічних образах. Це було зроблено з метою утішити віруючих у розпал їх переслідування, та розвіяти побоювання щодо майбутнього віри, на яку зусібіч ополчилися і язичники, і лжевчителі, і римська влада.

То були пророцтва, які живили надією на майбутнє посвячених різних поколінь, невидиме для простого віруючого джерело знань про змагання двох сил — змія, прадавнього спокусника, з Месією, Спасителем.

4. Анти-Іван, який прийшов у земний світ 1530 року, в північному краї, був наділений всіма прикметами Івана. Він відчував потужний потяг до духовності. Музичні твори, які він написав, ще й зараз, трапляється, виконують у концертних залах Москви. Його вірші також не можна назвати невдалими. В радянських енциклопедіях про нього пишуть як про «видатного публіциста». І ці якості були, мабуть, не результатом виховання, а то був стан душі. З дитини, народженої у родині правителя держави, охоче виховали б військового стратега чи політичного діяча. А тут — поет, публіцист, композитор; Біблію знав напам’ять. Так і хочеться сказати: «людина, яка ладна пригорнути до себе увесь світ.» І почав пригортати. Досягши повноліття і ставши першим царем князівства Московського, уже на двадцять другому році життя завоював Казанське ханство, а у двадцять шість років — Астраханське. Десь у цей же час данниками його стають хан Сибірський Едигей і хан Ногайської орди Ізмаїл. Васалами визнали себе кабардинські і черкеські князі. Розпочалося приєднання Західного Сибіру. Це, справді, була людина широкої вдачі.

До всього цей чоловік був ще блискучим ученим, винахідником. Зокрема він винайшов речовину, що їй сам дав назву «некая составная мудрости огненой» або «поджар». Нею підпалювали тих, кого велено було «терзать неисповедимыми муками».

Це був Іван 1V Васильович — Грозний. Називали його по-біблійному Іоанном. Чи був він «даром Божим» для свого народу?

«25 липня на Красній площі поставили шибениці, стовпи, обкладені просмоленим хворостом, і колоди для відрубання голів. Стояв частокіл з залізними наконечниками. (Цей елегантний вид страти був запозичений у турків). Новинкою була велетенська сковорода, на якій пінилася олія, що кипіла, гострі залізні кігті, що їх називали кішками, кліщі, пили, голки, вірьовки, спеціально призначені для протирання тіла, котли з окропом і ще якісь пристосування, винайдені самим царем.

Привели засуджених з жахливими слідами тортур; вони ледь трималися на ногах.

Цар зробив широкий жест, звільнивши десь половину з трьохсот людей. Звільнені незабаром були заарештовані і страчені через тиждень. З іншими вчинили відповідно до розписаної у всіх подробицях процедури. Кілька десятків посадили на палю, де вони конали у неймовірних муках годин по дванадцять-п’ятнадцять. У них на очах, привселюдно, гвалтували, а потім убивали їх дочок і дружин. Близько п’ятдесяти чоловік кинули на розжарену сковороду. Опричники з киями не давали нікому вискочити зі сковороди, спостерігаючи смертельний танок у киплячій олії. Іоанн сміявся до сліз.

Висковатого повісили за ноги й стали повільно пиляти вздовж тіла. Фунникова навперемінно обливали холодною водою й окропом, потім зняли з нього шкіру, як з вугря.

Федору Басманову було виявлено високу довіру особисто відрубати голову рідному батькові Олексію Басманову, що син виконав майстерно, після чого його було посаджено на палю…

Дружину Фунникова — молоду гарну жінку, яка доводилася сестрою князю В’яземському, посадили верхи на натягнуту між стовпами линву і протягли проміжністю по цій линві взад-вперед кілька разів, а затим кинули помирати…» (І Бунич).

Іван Васильович, як видно, був людиною, справді, творчою і не терпів стереотипів.

5. «Красна площа — головна площа Москви. До її архітектурного ансамблю входять частина будівель Кремля, храм Василія Блаженного, пам’ятник К.Мініну і Д.Пожарському (споруджений, до речі 1818 р.), будинок Історичного музею, Мавзолей Леніна… З 1918 р. площа стала місцем демонстрацій і мітингів трудящих столиці, військових парадів. Біля кремлівської стіни — могили, в стіні — урни з прахом видатних радянських діячів, ряду діячів міжнародного робітничого руху.» (Укр. рад. енциклопедичний словник, т.2).

Простежимо, як формувалося це місце. Іван ІІІ Васильович — дід Івана Грозного започаткував будівництво нового Кремля з рудої цегли, замість старого з білого каменю. Рік закладин — 1485 (18). Відтоді всі більш-менш значущі прилюдні тортури і страти відбувалися біля стін Кремля, на площі, що дістала назву «Красна». Пік звірства на цій площі сягнув свого апогею за царювання рудоволосого царя Івана Грозного.