Читати книгу - "Холодний Яр"

знати чи вже його застанемо. Готовився пополудні до вимаршу. Червоноармійці оповідали, що прийшов наказ спішити під Шполу де вибухнуло повстання.

Не дожидаючи темноти, поспішаєм до Бовтишки, щоб не випустити червоних, та спізнюємося на пару годин. Пробуєм нічним маршем догнати відділ, та він, вигнавши собі у селах по дорозі підводи — далеко випередив нас.

В наступні ночі робимо кілька рейдів, ліквідуючи в селах місцеву „совєтскую власть“.

На поворотній дорозі до Холодного Яру — ліквідуєм волосний ревком у Трилісах. Воєнкома Козаченка, про якого я згадував — там уже не було. Хтось із хлопців — видно зрадив його. Як переходили будьонівці — розстріляли „воєнкома“ і кількох „червоноармійців“ із зформованого ним загону.

У Мельниках дожидав уже на нас зв’язок від отамана степової повстанчої дивізії — Блакитного. Дивізія, об’єднавши в собі декілька повстанчих відділів та партизанських загонів, іде в напрямку Холодного Яру, відбиваючись від насідаючих на неї із півдня червоних частин. Має в окладі коло п’ятьнадцяти тисяч бойовиків, частинно озброєних списами, косами, штилями. Має чотири гармати з невеликим запасом набоїв. Відбиті у большевиків авта — змушена була закопати із-за відсутности бензини.

Другого вечера наша розвідка із Кам’янки донесла, що туди прибула школа червоних командирів із Києва — 300-320 курсантів, добре вишколених і озброєних.

Із розмов червоноармійців кам’янського Гарнізону між собою, наші розвідники винесли вражіння, що на завтра готовиться наступ на Холодний Яр. Очікують прибуття карательного загону Лопати, який оперує в селах потойбіч залізниці.

Наші люди пильно стежать за ворожими частинами і про якийсь рух своєчасно дадуть нам знати.

Тієїж ночі розвідниця, що вернулася із-за Жаботина, принесла новинку, яку передали їй люди із під Бобринської.

На станції Бобринська висіли з потягів червоні частини, в кількости до півтори тисячі чоловік і вирушили пішим порядкам в нашому напрямку. Кінноти мають не більше п’ятидесяти чоловік. У складі тих частин — самі москалі. Підчас постою в одному селі, червоні командири розпитували селян, що то таке — Холодний Яр? Місто таке чи село? Очевидно йдуть до нас „в гості“... Під Лубенцями або Зам’ятницею можна сподіватися їх вже пополудні. А що це частина нова в наших околицях — то можна сподіватися маршу її через Жаботин просто на ліс і Мотрин манастир. Для нас це булоби вигідним, бо для бою в лісі — ми мали всі переваги. До того, частина нашої бригади, яка вийшла би назустріч цьому противникові, могла би тримати безпосередній зв’язок із сотнями, що будуть відбивати з другого боку ліса сподіваний наступ червоних із Кам’янки. Можна було ще сподіватися ворога із за Тясмину, з Правобережжя, хоч червоні частини на Черкащині були по вуха заняті своїми повстанцями. Попівночі, розсилаємо в різних напрямках розвідників, які б освітлювали нам посунення ворога.

Після „мобілізації“, штаб Холодного Яру постарався про розширення праці агентурної розвідки і це виходило нам на добре. Ми мали довільну кількість ідейно відданих справі розвідників і розвідниць, які потребували грошей лише на видатки в подорожі (і то не завжди), та чулибися глибоко ображеними, колиб їм запропонували винагородження за їх небезпечну роботу. Кожний із них розумів, що наражаючися на небезпеку — цим самим відвертає її від рідного села, хати, своєї родини. Всі наші розвідники й розвідниці, мали в ближчих і дальших селах та й в містах рідню, знайомих, своїх по настроях людей, які їм допомагали, переховували, давали підводи, щоби вони вчас поспіли до штабу з відомостями про ворога. Навіть молодші, національно свідомі черниці Мотриного манастиря, що ходили досить далеко збирати датки на манастир — були для нас добровільними розвідницями.

Цілком протилежно стояла справа з розвідкою у ворога. Коли Чека або штаб якої червоної частини і знаходив чоловіка, що ідейно чи за гроші брався розвідати наше положення і сили, то для такого розвідника було „контр-розвідкою“ все населення наших околиць. Чужий чоловік в селі — відразу-ж зауважувався.

Поповнювання бригади відбувалося переважно групами людей з однієї місцевости, що один одного знали, а одиночних „новобранців“ — приймалося обережно.

Червоні частини, особливо прибуваючі з Московщини — мусіли оперувати „напомацки“...

Тієї ночі сотні у Мельниках, Медведівді, Лубенцях — були приведені в бойовий порядок. 2-ий курінь був розташований на стикові Мельників і Медведівки. 1-ий і 3-ий, маючи в складі понад півтори тисячі бойовиків, виступили вночі до манастиря. За ліс, в напрямку Жаботина і Кам’янки були вислані кінні стежі.

Години коло 9 ранку, ми мали вже відомости, що курсанти, загін Лопати, караульна рота, міліція, чота воєнкомату — разом до шестисот чоловік при чотирьох станкових і шести ручних кулеметах — готовляться до вимаршу із Кам’янки, тобто могли вже вирушити, поки зв’язок до нас добрався.

Перший курінь, з наказу Деркача, виступив на край ліса коло Грушківки.

Розположивши сотні, курінний Петренко, сотник 1 сотні Василенко і я, стали на пункті, з якого видно було кам’янську дорогу. Минуло добрих півтори години, поки на обрії з’явилася ворожа колона.

На полях під лісом затрималася і стояла на місці досить довго. Перед нею крутилися на конях чотири верхівці — очевидно командири. Через далековид пізнаю в одному із них „карателя“ Лопату, що вимахуючи у бік ліса руками, яквидно інформував останніх про місцевість і можливу зустріч з нами.

Ще підчас нічної наради в штабі, само собою висунулося припущення, що Кам’янка має завдання задемонструвати, щоби відтягти в цей бік всі наші сили, а тим самим — дати можливість частинам, що наближалися від Бобринської — заняти Лубенці, Мельники і Медведівку.

Петренко дав наказ Василенкові, щоби той, балками і селом, непомітно перевів першу сотню і заховався з нею в порослій корчами балці. Ми виступимо із лісу і зав’яжемо з червоними бій на полях. Це відразу відтягне увагу ворога і облекшить Василенкові його завдання. Тоді ми почнем відступати з таким розрахунком, щоби підвести вороже крило або тил під удар першої сотні. Вся 1 сотня, почавши від сотника, складалася із старих вояків, була міцно здисциплінованою, добре озброєною, мала в складі понад 250 чоловік. Щоби Василенко не поспішив з виступом — курінний попередив його, щоби він не вступав в бій, поки не отримає наказу. З позицій, що їх ми проектували занята на полях, зв’язок добіжить до нього балкою і городами вчас. Розходилося про те, що Петренко хотів зорієнтуватися підчас бою, чи краще 1-й сотні вдарити на крило ворога, чи перепустити його і залишитися у тилу, коли червоні лави, переслідуючи нас — підуть до ліса.

2