Читати книгу - "Свої, Анна Чмутова "

Глава 23. Культура скасування й інститут репутації

Ресторан сьогодні дратує Соломію своєю помпезністю. Хоча зазвичай цей заклад дівчині завжди імпонував лагідною атмосферою аристократичності.

Та кого вона дурить? Саме в останню годину її відвертає від усього. І якби тут була навіть її власна квартира, а не ресторанчик у центральній частині міста, Соломія і там би знайшла до чого причепитися. Після того, як їй скасували стрибки з парашутами, уся погана енергія в ній знаходила лише один вихід. Через дратівливість.

Погана витівка її психіки. І ще гірша — зустрічатись у такому настрої з Макаром. Дівчина і з радістю відмовилася б від цієї ідеї. Але в глибині душі їй здавалося правильним поговорити з Гмирею-молодшим тет-а-тет.

Вона йому подобалася. Він їй теж був не противний. У логічному завершенні було б непогано поговорити відверто.

— Пробач, давно чекаєш? — Макар з’являється несподівано. Говорить сухо, і наче перепрошує, а робить це більше за класичними стандартами ввічливості.

— Ні. Це я раніше прийшла.

— Ти щось замовляла?

— Каву, — киває головою на білу порцелянову чашку, до якої навіть не доторкнулась.

Чоловік приймає відповідь кивком. Меню розглядає дуже довго, так що Соломія, нервово смикаючи ногою під столом, уже ризикує собі заробити кріпатуру. Нарешті чоловік кличе до себе офіціанта і просить його принести лате. Навіть Соломія ледве стримала м’язи обличчя в первозданному вигляді. Це ж треба! Десять хвилин прискіпливо розглядати страви, а замовити каву. Що про Гмирю думає сам офіціант, уявити складно.

— То поговорімо? — Макар нарешті прибирає від себе меню та складає руки на столі, подавшись корпусом уперед. Начебто намагається маніпулювати своїми розмірами та перевагами в силі. А те, що є перевага, Соломії не доводиться сумніватися. Якби її заняття спортом просувалися трохи далі за флай-йогу раз на місяць, вона могла б дати ще відсіч. Господи, думки її знову звернули не в той бік!

— Звісно, ми ж для цього й зустрілися тут. Я насамперед хочу сказати, що підставляти тебе чи твого батька ніхто не збирався.

— Підставляти? Таке слово багатогранне.

— Не починай філософствувати. Я хочу сказати тільки те, що розслідування проводилось абсолютно беземоційно й об’єктивно.

— Угу, я прочитав і подивився.

— І як тобі?

— Це ти працювала? — уточнює. Учора він у телефонній розмові був емоційним. Зараз — скеля з льоду. Чи на антидепресантах він?

— Якщо ти уважно додивися до кінця або дочитав, то там написано: працювала вся редакція. Не тільки я. І, Макаре, моя зустріч сьогодні тут із тобою має тільки одне на меті. Сказати, що я тебе не використовувала.

Соля бреше відверто, але їй здається, що так буде правильно. І корисно для самооцінки Макара. При розлученні вона думала, що бажає йому зустріти гарну дівчину. Руйнувати зараз його думку про самого себе вона не має права. А ще з перших зустрічей зрозуміла про Гмирю важливе: він вразливий. Нестача батьківської любові в дитинстві зробила з нього кар’єриста. Зараз Драгун не хотіла загострювати його почуття.

— І це все?

— Так. Можу ще сказати, що тебе я не розглядала ніколи як злодія.

— Правда?

— Мені здається, ти занадто гориш цією справою, щоб красти на ній гроші.

— Можливо.

— Як батько?

— Він у шоку від репортажів.

— Він тобі щось пояснив? — цікавить дівчину це щиро. У кожній своїй справі вона залишає маленьку частку помилці.

— А ти це як, під диктофон?

— Ні. Макаре, не сприймай мене за ворога, будь ласка. Я правда буду рада, якщо все це — помилка. І насправді твого батька підставляли, користуючись його довірою. А стосовно диктофона, — облизує губи і все ж таки п’є каву, щоби прибрати сухість у роті, — мені ця справа не цікава більше як розслідування. Якщо ваша компанія випустить пресреліз зі спростуванням і аргументами, я з радістю попрошу Мар’яну його опублікувати.

Макар на це не відповідає. Довго мовчить, кидає погляди на вулицю, де місто нарешті після робочого дня перетворюється на маленький мурашник. Соломія займає роль спостерігача. Ще не спішить уходити, усе чекає на відповідь. На розгорнуту навіть не сподівається. Але почути, що чоловік не тримає на неї зла, було важливо.

Момент, коли Макар нарешті прибирає з себе залишки свого спокою і незворушності, вона помічає.

— Нічого він не сказав. Йому погано стало. Весь вечір під крапельницями лежав.

— Через це розслідування? — дівчина відразу підбирається. Розслаблений стан, у який вона себе увігнала насильно, немов рукою сміливо. Тепер їй стало ніяково.

— Не знаю. Він не розмовляє ані з ким. Ймовірно. Хоча до цього серце пустувало тиждень тому. Може, збіглося. А може, наздогнало. Не знаю.

— Я не хотіла такого.

— Навряд чи ти така хитра, що змогла б передбачити ланцюжок з інтриг і біохімічних процесів в організмі.

— А скажи чесно, будь ласка, ти знав про щось із цього?

Соля розуміє: якщо насправді Гмирі всією родиною замішані тут, вона чесну відповідь не отримає. Але намагається спіймати емоції Макара, коли ставить йому питання. Колись вона брала інтерв’ю у фізіономіста. Він ділився з нею деякими премудростями своєї роботи. Запам’ятала Соломія звідти мало. Тільки те, що чухання вуха не говорить про брехню, а складені руки в замок — не закрита поза.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍