Читати книгу - "Подружжя мимоволі, Олена Гуйда"

РОЗДІЛ 29

Тайраш

– Я вважаю, що це найбезглуздіша ідея, яка могла спасти тобі на думку! – схрестивши руки на грудях, і спостерігаючи за дружиною, що складала список запрошених, упустив Тайраш. – І мені вона зовсім не подобається!

Шейлін уперто підібгала губи і старанно вивела чергове ім'я на аркуші. Пасмо волосся, вибившись із зачіски, впало на обличчя і вона зовсім по-дитячому його просто здула. Якби Тайраш не був таким втомленим, напевно б залюбувався цією безпосередністю.

– А які у тебе пропозиції? Може, замкнути мене, скажімо, у підвалі? Сам же сказав, що не збираєшся сидіти склавши руки.

– Я говорив про себе, а не про тебе. – Зціпивши щелепи, процідив Тайраш. – Тебе якраз, по-хорошому, треба було б і замкнути! Я підтримую побоювання твого батька і вважаю, що найкраще тобі було б пересидіти вдома, поки Лайрелін не встане на крило. Тут захист краще, ніж у палаці Повелителя.

– Климентина вже сиділа під замком. Під наглядом двох найкращих слідчих імперії.

– Вона якраз і не сиділа, зважаючи на все! Тому й сталося те, що сталося. І ти впевнено йдеш її дорогою семимильними кроками, – на останніх словах Раш підвищив голос, але тут же взяв себе в руки і перевів подих. – Краще пропустити один День народження, ніж позбутися решти. До того ж ти поняття не маєш хто той самий маг із темним даром.

– Дай-но подумати... – Шейлін награно насупилась. – Що ж за темний маг-некромант стежить за розслідуванням з самого початку в курсі всіх подій і провів останні п'ять років у ліжку головного детектива імперії? М?

Раш хмикнув, спостерігаючи, як дружина невміло приховує ревнощі за цими словами. Не був би він слідчим, якби не помітив такої дрібниці.

Він за кілька кроків подолав відстань між ними і навис над дружиною, підчепивши її підборіддя і змусивши дивитися йому в очі.

– Скажи, що зараз ти маєш хоч один доказ її причетності, і вона буде у катівнях. Ні – тоді я вважатиму, що в тобі говорять жіночі ревнощі і почуття власності. – Його губ торкнулася крива, глузлива усмішка, а в очах з'явилися хитрі іскри. – Що ти мені скажеш? М?

– Ось і перевіримо на моєму дні народження, – вона стійко витримала погляд і відповіла такою ж усмішкою. – Зрозуміло той, хто полює на Хранительку, зацікавиться цим заходом. І якщо вже у твоєму відділі працюють такі чудові фахівці, то вони запросто вирахують зловмисника.

– Не факт, що встигнуть. Скупчення народу не найкраще місце для полювання на лиходіїв. До того ж навіть таким фахівцям, як Лейна, потрібен час та простір. Вона людина, і її магія не така сильна, як у нас. Але ж ти не для цього вирішила її запросити.

Тайраш опустився на лаву поруч із дружиною. Вона спробувала відвести погляд, але він не дозволив. Раш упіймав себе на думці, що йому подобається і цей палаючий гнів на дні зіниць, і рум'янець на щоках. Дивно, що він помітив це лише зараз. Дивно, що раніше він так мало дозволяв собі бачити.

– Я боюсь, що з тобою щось станеться. Боюся, що не впораюся, як батько, — ці слова пролунали глухо, рвано, наче він виривав їх зі своїх нічних кошмарів, щоб витягти на денний світ. – Давай не робитимемо дурниць, щоб довести щось комусь.

– Це не дурість, – вона глухо заговорила. – Це можливість вийти на слід. У тебе буде хоч якась надія. До того ж якщо зі мною щось трапиться, то хранителька все одно переродиться. Тобі нема про що турбуватися.

– Мені не Хранителька важлива. Мені важлива ти...

Тайраш рвучко притягнув дружину до грудей, обійняв, прислухаючись до биття її серця. Переконуючись, що зараз із нею все гаразд. Що кошмарні три дні та три ночі вже позаду. Коли він думав, що сталося найстрашніше. Що…

Тайраш трохи подався назад, заглянув їй у вічі і різко накрив її губи поцілунком. Вкладаючи в нього набагато більше, ніж усвідомлював сам. І тут Аргрім відгукнувся на захоплений поклик Лайрелін. Тіло прошила магія, якою щедро ділився дорослий дракон з малечею, що ще не встала на крило. Рашу здалося, що саме повітря навколо них нагрілося, заіскрилося. Дотики Шейлі, її несміливі обійми – обпалювали.

Почуття загострилися. І зараз він хотів набагато більшого, ніж просто поцілунок. Але...

Він так само різко, як поцілував, так і відсахнувся, наче обпікся. Тряхнув головою, проганяючи погані думки. Секундне божевілля?

– Лайрелін, здається, вже майже готова стати на крило, – сказав він хрипко. – Лягай спати. Я… Мені… Я прийду пізніше.

– Раш, я… – вона на мить зам'ялася. – То що щодо дня народження?

– Роби як знаєш! – втомлено буркнув лієр Хеймар, виходячи з кімнати дружини.

Все одно вона вчинить так, як їй на думку спаде. А у Раша в голові зараз були зовсім не ті думки, щоб знову розпочинати цю суперечку. Далеко не ті, яким взагалі потрібно було б займати його зараз.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍