Читати книгу - "Подружжя мимоволі, Олена Гуйда"

РОЗДІЛ 30

Шейлін

– Не відходь від мене ні на крок, – Раш напружено заговорив над самим вухом. – Спілкуватися з гостями лише у банкетній залі. Нікуди далі залу не виходити. Не приймати подарунки і не брати їх до рук, доки їх не перевірять. Якщо мені доведеться відлучитися, за тобою доглядатиме Майл. Сподіваюся, ти пам'ятаєш, як він виглядає.

– Пам'ятаю. Добре, – я кивнула, натягуючи на обличчя усмішку і відчуваючи, як все всередині судомно стискається. – Я все зрозуміла.

Важкі дерев'яні двері ресторану відчинилися перед нами, а наступної миті пролунав оглушливий хлопок. Я здригнулася від несподіванки, Лайрелін відразу відгукнулася обуренням. Раш притяг мене ближче до себе. Щільна тканина його темно-синього піджака жорстко впивалася в моє плече. Але слідом на нас обрушилися радісні крики, а перед очима затанцювали різнобарвні яскраві вогники та іскри. Вони переливались і розгорялися, прагнучи стелі та освітлюючи радісні обличчя гостей.

Фух, це лише сюрприз для іменинниці.

– З Днем ​​народження, Шейлін! – Безладний хор голосів доповнив святкову картину.

Раш потягнув мене вперед, з м'якою усмішкою киваючи моїм гостям. Я наслідувала його приклад. Звідусіль лунали вітання, теплі слова. Сьогодні я обрала собі роль мішені. Але це краще, ніж у страху сидіти в очікуванні нападу. Дженарра передбачила, що Лайрелін не стане на крило. Але гинути у страху перед невідомістю я не збиралася. Зараз у Раша з'явилася можливість упіймати зловмисника, взяти слід... Ми знали про те, що полюють на хранительку, що нападу не уникнути. До того ж у мене був Ренгаль, який подасть сигнал у разі небезпеки. А значить... отже, зараз ми були на крок попереду.

Може, вдасться обдурити саму долю? Я в це вірила. І… я вірила в Раша.

– Якби ти знала, як мені не подобається ця ідея, – Раш процідив тихо, притискаючи мене ще ближче до себе. Начебто боявся, що я зараз могла в повітрі розчинитися під дією тієї темної могутньої магії.

«Мені не Хранителька важлива. Мені важлива ти... » Його хрипкий шепіт все ще звучав у думках, чому все всередині зав'язувалося в тугий вузол. Серце завмирало. Що це було? Хвилинна слабкість чи... чи щось більше? Але не можна зараз піддаватися почуттям. Потрібно залишити емоції потім. Якщо залишитись живою.

Натовп попрямував у бік обідньої зали, прикрашеної сотнею золотистих вогників, що ширяли під стелею. Лунала легка незнайома мелодія. На білих скатертинах розмістилися численні закуски, пляшки, витончені келихи. Біля дверей завмерли слуги у білих фартухах.

Такої пишноти не було навіть з нагоди мого повноліття.

– Лієр Хеймар! Шейлін! Доброго вечора! – поруч з'явилася Елейна в елегантному темно-зеленому платті, що контрастує з її вогненно-рудим волоссям. – З днем ​​народження, люба моя!

Подруга під пильною увагою Раша, міцно обійняла мене, обдаючи терпким ароматом парфумів. Ми бачилися всього тиждень тому, а здавалося, що давно, в іншому далекому житті, коли я ще не була Хранителькою, коли на дух не переносила Раша і мріяла лише про розлучення.

– Вітаю, Шейлі! – Джолін з нудотною усмішкою на губах виринула з-за спини подруги. – Уявляєш, а мені й зовсім не надійшло запрошення. Так дивно! Якби не Елейна, я б і не дізналася, що ти запланувала свято!

При цьому її погляд оцінювально і недовірливо ковзнув по руці Раша, який у цей момент якраз знову обійняв мене. Що ж! Прийшла сюди за свіжими плітками, щоб потім обговорювати з Ейвелін моє розлучення.

– Мабуть, загубилося, – я промовила крізь натягнуту усмішку, старанно стримуючись від того, щоб не висловити все, що думала насправді.

– А в мене тобі новина! – Елейна сяяла як зірка на небі. – Я виходжу заміж! За лієра Даррана Шерідана!

Ще один нав'язаний шлюб. Ще одна дракониця втратить крила остаточно і безповоротно. Усередині все стиснулося.

– Чудові новини! – Я посміхнулася подрузі.

– Я надіслала запрошення! Весілля наступної суботи! Ох, не можу повірити...

– Ми обов'язково прийдемо привітати молоду сім'ю, – Раш заговорив, вдивляючись кудись у далечінь, а потім ледь помітно кивнув головою.

І тут музика зазвучала голосніше, запрошуючи гостей до танцю. Чоловік підхопив мою руку і повів. Його плавні впевнені рухи миттєво захопили за собою, змушуючи рухатись слідом. Зовсім не так, як це було на весіллі.

– Поки що нічого підозрілого не виявлено, – Раш тихо заговорив над вухом.

– Ренгаль теж мовчить, – я відповіла здавлено. – Раш, я могла б бути на місці Елейни і... моїм чоловіком виявився б якийсь Дарран Шерідан...

– Все сталося не просто так. І, можливо, зовсім скоро не буде всіх цих нав'язаних шлюбів.

Гаряча рука чоловіка, дбайливо підтримувала мене за талію. Дихати ставало дедалі важче. Голова йшла обертом.

Все навколо розпливалося, перетворилося на суцільну низку яскравих фарб та спалахів. Чітким залишався лише погляд очей навпроти. Обпалюючий. Бездонний. Чарівний

Що він відчуває? Про що думає?

Раптом музика стихла, замовкли й голоси, а погляди звернулися до входу. Двері обідньої зали знову відчинилися і на порозі, сяючи м'якою посмішкою, з'явився вілієр Вейрангар. І це викликало хвилю захоплення. Дракони та дракониці поспішали привітати спадкоємця.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍