Читати книгу - "Полонянка вовчої зграї, Марина Сніжна"

Глава 10.4

Кроки завмерли біля дверей моєї кімнати, і я затамувала подих. Потім спробувала зробити вигляд, що сплю. Лежала на боці, спиною до дверей, і боялася навіть ворухнутися. Ледь помітний скрип дверей, відчуття чіпкого погляду на мені. Серце закалатало, і я з незадоволенням зрозуміла, що альфа може його почути.

– Не спиш? – почувся тихий голос.

Я не відповідала, даючи зрозуміти, що сплю. Забирайся вже, альфо!

– Я ж знаю, що не спиш, – в його тоні почулася посмішка.

Запах став ближче, і я відчула, як вовчиця вся підібралася. З нею коїлося щось неймовірне. Металася, вила, скреблася, ніби намагаючись вибратися назовні.

Шурхіт одягу – і у мене усе защеміло всередині. Він роздягається. Якого біса?!

Ліжко прогнулася під вагою чоловічого тіла. Ззаду до мене притулилося воно само – гаряче й міцне. Альфа ковзнув носом по моїй шиї, потім видихнув у вухо:

– У тебе змінився запах, ти в курсі? Тепер я відчуваю ще й запах вовчиці. Він змішується з твоїм. Ти не уявляєш, яким він здається привабливим! Я й не думав, що мене може тягнути до тебе ще сильніше... Що ти зі мною робиш, моя вовчице?!

 – Я... не... – слова завмерли в горлі, коли Яров різко розвернув до себе і накрив мої губи своїми.

 Прокляття! Якщо я вважала, що раніше він на мене діє якось дивно, то зараз зрозуміла, що то були квіточки! Мене всю ніби хвилями накривало. Вони захльостували, накочували, немов приплив, наповнюючи все тіло таким нестримним бажанням, що я ледве стримувала стогони. Кожен дотик... та що там дотик... Кожного разу, як я набирала в груди повітря і разом з ним вдихала запах Ярова, збудження ставало все сильнішим. Інакше, ніж магією або чаклунством, це назвати важко!

 – Що ти зі мною зробив? – видихнула я, не в силах відірватися від нього.

 Охоплювала руками і ногами таке бажане тіло, люто відповідала на поцілунки і ласки, і відчувала, що мені мало. Хотіла злитися з ним повністю, розчинитися в ньому. Не думаю, що навіть відчувши його в собі, зможу насититися до кінця. Божевілля! Солодко витончені тортури, яким немає ні кінця ні краю.

Бачила, як в його очах світиться захват.

– Тепер ти розумієш? Розумієш? – його шепіт пробрав до мурашок. – Що весь цей час відчував я?

Я загарчала, обхоплюючи руками його напружений член. Сама насадила себе на нього і знову загарчала від надлишку відчуттів.

Сильніше. Глибше. Різкіше.

Хочу його! Хочу так, як ще нікого ніколи не хотіла!

Ніби п’яна, не думала ні про що більше. Навіть про те, що завтра неодмінно пошкодую про те, що так поводилася. Знову і знову примушувала його зливатися зі мною. Облизувала, покусувала його тіло. Таке бажане. Таке міцне. Таке моє! Його запах зводив з розуму. Смак його шкіри здавався найкращим, ніж усе, що коли-небудь куштувала.

Коли у вікна ковзнули перші ранкові промені, я шкодувала лише про одне. Про те, що ця ніч закінчилася.

Ми лежали сплетені в обіймах і дивилися одне на одного. І мене сильно турбував вираз його обличчя. Сповнене пристрасті і водночас ніжності, якогось дикого шаленого бажання. Невже на моєму обличчі він бачить те ж саме?!

Разом з усвідомленням цього повернулася здатність мислити.

Ні! Я не хочу цього! Не бажаю коритися йому! Він силою змусив мене відчувати це! Змусив припинити приймати лікапін, утримує в своєму будинку полонянкою. Я не бажаю так легко дарувати йому перемогу!

Рвонулася щосили, вивільняючись з обіймів чоловіка. На його обличчі промайнули біль і подив, але він все ж відпустив.

– Що з тобою?

– Що зі мною, Яров? – я гірко розсміялася. – На що ти хочеш перетворити мене?

– Я не хочу ні в що тебе перетворювати, – він похитав головою. – Лише хочу, щоб ти себе, нарешті, знайшла.

– Не цього ти хочеш! – відкинувши вовчицю, яка скавчала і протестувала всередині, я з гнівом поглянула на альфу. – Хочеш зробити мене однією з покірних самиць, які готові негайно ноги розсунути, варто тобі на них поглянути? Цього не буде, Яров! Я все одно знайду спосіб втекти, чуєш? Звільнитися від тебе!

– Навіть після того, що було вночі? – слова давалися йому важко, очі потемніли, видаючи сильні емоції. – Адже ти відчувала те ж саме, що й я!

– Що відчувала, альфо? – глузливо кинула я, ляснувши вовчицю по нахабній морді, щоб не здумала знову висунутися. – Так, задоволення ти вмієш жінці доставити, не заперечую цього! У сексі багатьох за пояс заткнеш. Але це не означає, що я настільки втрачу голову, що захочу з тобою залишитися назавжди!

– У тебе не буде вибору, – цього разу в голосі Ярова почулося гарчання. Бурштиновий блиск в очах показав, що мені вдалося його знову довести до сказу. Уявляю, як важко йому стриматися, щоб одним рухом мені шию не згорнути. – І як же полегшує моє завдання те, що твоя вовчиця, нарешті, прокинулася!

Його слова насторожили. Я спробувала зіскочити з ліжка, але альфа з блискавичною швидкістю утримав мене, навалюючись зверху.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍