Читати книгу - "Свято Червоної Косинки, Тетяна Гуркало"

Прямо тобі конкурс на кращого вчителя

Марху Дарці хотілося щонайменше покусати. Ця дурепа невіруюча ніяк не могла второпати, що вчителі зі школи магії прийшли тому, що Дарка маг. Їй дуже хотілося, щоб вони приперлися зробити щось погане Лялянівелю. Врятувати їй його хотілося, не могла вона від цього плану відступитися. І тоді він буде дуже вдячний і точно її покохає. Від чого рятувати, діло десяте. Головне, що саме врятувати хотілося, а якщо світ цьому бажанню опирається, потрібно його опір підлаштувати під потрібний результат. Змусити підлаштуватися. Бо інакше не відчепиться.

— Маг вона, — доводив уже навіть той нещасний, котрий боявся орків. І здається, з цього дня навіжених дівчат він буде боятися значно більше. А в школі дівчат теж вистачає.

Дарці було його відверто шкода.

— А чому раніше не була магом?! — майже кричала Марха і дивно вимахувала руками, мов відганяла від себе щось. Може то якісь захисні рухи?

— І раніше була, просто цього через певні обставини не помітили, — не здавався нещасний, але, що не помітив саме він, не признався.

— Так і повірила! — зовсім визвірилася Марха і оглянулася на жіночок, яких привела з собою цього разу.

Жіночки боязко тулилися до стін і, мабуть, теж збиралися боятися навіжених дівчат все життя, що їм залишилося.

— І прокляття немає, — з розчаруванням сказав головний вчитель и похитав головою. — Просто впертість, інфантильність і розбалуванність. Захотіла собі іграшку, — сказав з осудом.

— Я його рятую! — гаркнула Марха, котра все чудово почула. — Ви що, не розумієте?! Та йому доторкнутися до неї страшно, а можливо навіть гидко! Він же ельф! А вона орк! Це зовсім різне, я читала!

— Вона ще й читає, — похитала головою Дарка, а що тут іще скажеш?

Лялянівель, котрий стояв поруч, як вважала Марха не з власної волі, схопив дружину за руку. Дівчина так здивувалася, що навіть від рятувальниці чужих чоловіків відволіклася і подивилася на ельфа мабуть занадто недовірливо.

— Нагнися, — прошепотів він.

— А? — перепитала дівчина.

— Ти все-таки занадто висока. Незручно. Хоч підставку з собою носи, розкладну, або левітаційний амулет.

Дарка, мабуть, витріщилася на нього ще більш здивовано. Але запитати до чого тут підставка, вона не встигла, бо ельф поклав долоню їх на потилицю, зарившись пальцями в волосся, м’яко надавив, щоб нахилилася ще трохи і поцілував. Не так, як на весіллі, а спочатку доторкнувшись тільки до нижньої губи, мов подражнив, м’яко так. А потім… а потім Дарці стало все рівно що там ще кричить Марха. Нехай хоч обкричиться, тому що її точно ніхто і ніколи так не цілував.

— А ти сумнівалася, — здається, прошепотіли у Дарки в голові і Лялянівель відсторонився.

І якби шепотіли не жіночим голосом, вона б точно на нього подумала. В нього був такий вираз обличчя. Дивний вираз обличчя. Мов він не дуже розумів що, або кого перед собою бачить. А іще він посміхався, м’яко і, здається, задоволено.

Кричати Марха все-таки перестала і тепер просто мовчки витріщалася. Як на ворогів всього свого життя. Причому, навіть Лялянівель тепер став ворогом. Потім вона озирнулася і сердито пробурчала:

— Значить, вона його зачарувала!

— Оця дівчина ельфа, котрому мабуть вже не одна сотня років? — зі здивуванням перепитав один з учителів. — Та простіше повірити що Гирк з першого разу все поздає!

Гирк, мабуть, був особистістю знаменитою, бо інші вчителі переглянулися і доволі дружно кивнули.

— Ви нічого не розумієте! — з відчаєм сказала Марха і, залишивши останнє слово за собою, нарешті пішла. Не прощаючись.

Всі інші прощатися стали, обіцяючи шкільний полігон, невідомо яку допомогу і чомусь написати чудову книжку. До чого там книжка, Дарка взагалі не зрозуміла, але обіцяла одна з Мархових жіночок, так що простіше за все там було махнути рукою і не розбиратися. Ну їх усіх.

— Ну їх усіх, — мов підслухав Лялянівель. Легенько стиснув дівчині пальці, а потім кудись повів.

А вона взяла і пішла, не питаючи куди.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍