Читати книгу - "Свято Червоної Косинки, Тетяна Гуркало"

24 (2)

На ранок наступного дня Дарка зрозуміла декілька речей. Важливих речей їй так здавалося.

Перше, що слова Мархи про те, що Лялянівелю до дружини доторкнутися гидко, її все-таки заділи. Можливо навіть сильно. І відреагувала вона на це, як звикла, пропустила повз себе, чи через себе. Загалом, пропустила і зосередилася не на дурних переживаннях, а на фактах, логіці. На всьому, що важливо. Бо якщо ображають, значить намагаються образою відволікати. Щось приховати. І якщо на своїй реакції на образи не зосереджуватися, вона розтане і зникне.

Частіше за все Дарці воно вдавалося.

Іноді ці образи і реакції все-таки наздоганяли і вона плакала, тихо, в подушку, щоб ніхто не бачив і не знав, що не така вона сильна і непробивна, як всім демонструє.

Але і це не саме важливе. Важливо те, що Лялянівель цю пропущену повз реакцію все-таки уловив. І ні, не кинувся втішати. Він продемонстрував наскільки Марха з її книжками неправі. Після чого сестричка скотилася до зовсім дурних звинувачень і остаточно виставила себе дурепою. І можливо ельф саме на це розраховував.

Друге, що зрозуміла Дарка, це те, що подальші події зовсім не випливали з філігранного поштовху в багнюку Мархи ельфом. Цей поштовх від початку був поєднанням приємного з корисним. Лялянівель скоріше навіть нагодою скористався.

Піддався своєму бажанню?

Можливо.

Хоча, швидше, відпустив щось в самому собі. Зараз, коли Дарка думала над всім, що сталося, вона розуміла, що навіть відчула ту мить, коли він взяв і щось відпустив. Щось, що до сих пір навіщось тримав. Магією відчула, не інакше. І йому стало легко-легко…

Приймати рішення?

Ні, тут щось інше, більш інпульсивне. Як сміх, котрий реакція на щось смішне. Ніхто ж не думає навіть миті сміятися чи ні перед тим, як засміятися. Просто сміється. Так і тут.

Третє, що зрозуміла Дарка — ельфійська тендітність дуже оманлива штука. І якщо чистокровний орк надумає боротися з чистокровним ельфом, не факт, що в орка будуть хоча б якісь шанси.

Як Дарка це зрозуміла? А болотяні вивирки знають. Можливо відчула. А можливо знову щось інше, якось так побачила, не очима. Знову магією?

— Як же все заплутано, — тихо-тихо прошепотіла дівчина, щоб не розбудити сплячого поруч чоловіка. Їй спати зовсім не хотілося. Вона навіть намагалася, але не змогла. Як прокинулася від пташиного щебету, так і думає, відчуває, згадує.

Відчуває вона дихання на своїй шиї. Руку на животі. І… хм, свідоцтво того, що чоловік в неї молодий і здоровий, як колись казала одна з тіток, маминих родичок.

А ось зі спогадами все було непросто. Бо Дарка не розуміла, що це було і дуже хотіла знати, що тепер буде далі. Чому як тільки один ельф відпустив щось в самому собі, він відразу схопив дружину за руку (а в тої дружини ж небезпечна, неконтрольована магія і їй шкільний полігон потрібен!) і потягнув до себе в кімнату? Те, що дружина не пручалася, діло десяте і взагалі. Яка дурепа стане пручатися власному чоловіку після такого поцілунка? Хіба що Марха, якій щось в дурну голову стрельне, щось про врятування світу за допомогою збереження цноти…

— Кудись мене не туди веде, — з сумнівом сказала Дарка, все ще тихо-тихо і поправила руку на своєму животі.

Причому тут взагалі Марха? Можливо вона достатньо розізлила стриманого Лялянівеля, але ну її. Діло взагалі не в ній. Дарка, на відміну від цієї рятувальниці ельфів від орків, дурепою не була. Навіщо її в кімнату ведуть, здогадалася одразу, щось там зберігати не збиралася взагалі, так чи інакше. І все було дуже навіть добре!

Але що тепер?

Що з тим незавершеним ритуалом? Ні, він навряд завершився, але щось могло змінитися. Що з цим нестерпним ельфом? Він знову стане відсторонено спокійним, чи вже ні? А якщо він стане схожим на Нетина і буде вистрибувати то тут, то там з посмішкою і незрозумілими пропозиціями?

— Ой-йой, — прошепотіла дівчина.

А з нею тепер що? Ні, не з нею для неї, хоча буде жаль, якщо все розтане і зникне як тільки Лялянівель прокинеться. Невідомо що воно таке це «все», але жаль. А ось що з нею для ельфа?

— Тітка Терха права, — пробурмотіла в подушку дівчина. — Так, тітка Терха права, палицею по макітрі і в печеру, нехай здобич носить, їсть і думає лише про родовід… Щось я знову не туди.

Начебто сплячий ельф тихо хихикнув і притиснув дівчину до себе, у неї навіть подих збився. І все б було чудово, чесно. Якби якомусь ідіоту (чи ідіотці) не захотілося покидати камінням в шибки. Скло задзвеніло і осипалося. А яйцеподібний річковий камінь впав ледь не ельфові на голову. Та і впав би, якби Дарка від несподіванки не спробувала зіштовхнути чоловіка з ліжка. Причому камінь був великий. Попади він і знадобилося б кликати цілителя.

Чудовий ранок, чого там.

— Хм, — сказала дівчина і обережно доторкнулася до каменя кінчиком пальця. А камінь взяв і вистрілив ілюзією усміхненого орка з табличкою «Школа основ землі». — Дуже дивно, — признала Дарка.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍