Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

— Віторе, я в курсі. Але на мишах я можу проаналізувати, наскільки ліки нешкідливі для них, а власне і для здорової людини. Так ось, можу сказати, що воно нешкідливе для них... і обережно скажу більше: воно для них все одно є лікувальним.

—  Що це означає? - швидко уточнила я.

— У мене було одне мишеня, вже стареньке і воно кілька тижнів тому втратило зір. Зараз до мишеня, після Ваших ліків, Дарія, повернулося 40% зору. Один щур мав проблеми з серцем - вони значно зменшилися.

— Тобто цілющий трав'яний настій справді допомагає? Я читала про ці трави, вони давно використовувалися в традиційній медицині.

Лікар кивнув.

— Це був мій перший експеримент. Далі стало ще цікавіше. Як ми всі тут знаємо, традиційна та магічна медицини не можуть замінити одна одну. У випадку з магами традиційна медицина абсолютно виявляється марною.

— Натякаєш, що моє покращення не залежить від її ліків? - здається, ми з графом намагалися з усіх сил зрозуміти лікаря перш, ніж він дозволить нам розкрити свій «секрет».

Лікар Марвей скривив губи в легкій усмішці.

— Я використав одну краплю ліків, щоб вивчити зміни у твоїй крові. Твоя кров, Віторе, також зазнала зараження. Частинки... паразита або паразитарної магії спостерігаються в її складі. І ось мій другий експеримент також мене дуже здивував. Незалежно від того, що ти є носієм магії (що природно відрізняє твою кров від інших смертних), ліки подіяли. Принаймні я нарахував п'ять покращень у деяких показниках.

— Але минулого разу Ви казали, що не бачили покращень у стані здоров'я Його Світлості, — задумливо промовила я. - Якби Ви, припустимо, досі не знали, що до нього повернулася мова, Ви б вважали, що графу стає лише гірше та гірше.

— А Ви бачите покращення у магполі? Особисто я не бачу, - посміхнувся лікар і також замислився. - Я брав аналізи, але для мага важливіший його магічний склад крові, ніж звичайний людський. Але треба враховувати: Ви даєте Віторові кілька крапель, а я... використав одну краплю на одну краплю крові. Це дуже велика доза. Тому результат помітний.

— Отже, можна збільшити дозу? - запитала я.

Лікар знизав байдуже плечима.

— Вона йому не зашкодить.

— Так чому сканування не дозволяє побачити прогрес? Мова, повернення рухливості руки...

— Що? - лікар Марвей майже зіскочив із крісла.

Я почула тихе роздратоване зітхання графа і прикусила язика. Його Світлість просто підняв і опустив руку, щоб довести правдивість моїх слів лікареві, але відмовився щось пояснювати.

— Це дуже й дуже цікаво, — задумливо, тихим голосом промовив доктор Марвей.

— Дереку, незважаючи на всі твої спроби переконати мене у твоєму бажанні вилікувати мене – я тобі все одно не вірю, – суворо промовив свій вердикт граф. - І не бажаю тебе бачити.

— Але ж без його знань ми не зможемо Вас вилікувати! - вигукнула я.

— Це моє рішення.

— Але...

— НІ! – вже більш гнівно вигукнув граф.

— Чому Ви настільки вперті? - вигукнула в свою чергу я і схопилася за ручку дверей, щоб піти, але раптом почула голос графа.

— Дерек може залишитися моїм лікарем, Даріє, лише за однієї умови.

Я обернулася і вдивилася в обличчя графа. Ні, не може бути!

— Ви жартуєте? - мабуть, збоку було дивно за нами спостерігати. Лікар навіть не приховував свій інтерес до нашої «беззвучної» розмови.

— Ні, - похитав головою граф, продовжуючи свердлити мене своїм упертим поглядом. - Лікуйте мене вдвох.

Та я й сама не проти! Навіть горю бажанням зробити все можливе та неможливе, щоб вилікувати його. Але граф Беррінг...

За дверима послухався стукіт і я відступила назад, коли Соур різко відчинив двері. Він був дуже наляканий.

— Ваша Світлість...

— У чому справа цього разу, Соуре? - похмуро і невдоволено пробурчав граф.

— Там... поліція, мілорде.

— Поліція? - здивовано перепитав чоловік, а я вся стиснулася і навіть озноб пройшов по шкірі. Граф Беррінг явно не жартівник. - Що їм потрібно, вони сказали?

Я опустила погляд у підлогу, але все одно спромоглася помітити, як дворецький окинув мене довгим поглядом.

— Так, мілорде. У них ордер на арешт Дарії Вімпл.