Читати книгу - "Ти мене не знаєш, Юлія Феліз"

146
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 67 68 69 ... 90
Перейти на сторінку:

— Ох, які ми грізні, — знущається Ігор, — допомогти роздягнутися, чи амозонка звикла сама про себе піклуватися?

— Не хвилюйся, сама впораюся, — ставлю сумку на підлогу і знімаю куртку. Ігор навіть не робить спроби забрати мій одяг, я шукаю поглядом гачок, на який можна повісити куртку. Так і не знайшовши його, кидаю одяг на підлогу і йду до кімнати.

Мені знайоме планування квартири, я неодноразово була тут у дитинстві. Але зараз усе по-іншому – нові меблі, свіжий і дорогий ремонт. Час іде вперед, і зміни неминучі. Прикро бачити, що ці зміни для власника квартири були не на краще.

Я стою посеред кімнати, ніхто не пропонує мені присісти. Ігор дивиться на мене, схрестивши руки.

— Ну, і? — нарешті питає незадоволено.

— Скажи, хто дав тобі право ображати людей?

— І кого я образив?

— Мілана вибігла від тебе в сльозах! Чи скажеш, її тут не було?

— Я не винен, що дівчинка нафантазувала собі бо зна чого, а потім засмутилася, не отримавши бажаного.

— Тобто, ти хочеш сказати, що між вами нічого не було?

Гидка посмішка з’явилася на губах колишнього друга.

— Я ніколи не відмовляюся від подарунків. Вона сама прийшла, я не примушував, кохання до скону не обіцяв. Ми обидва отримали бажане задоволення і розбіглися.

— Який ти покидьок! Думаєш, якщо маєш гроші, то можеш витирати об людей ноги?

— Повторюю для тупих: я її на шворці не тягнув. Можна подумати, вона запалала пристрастю до мене. Просто вирішила підчипити мажора, щоб в клуби її водив і на тачці катав, от і все кохання.

— Не требе міряти людей своєю міркою, Ігоре. Не всі такі бездушні, як ти. Ти дійсно сподобався Мілані. Мені шкода, що вона не послухала мене і зв’язалася з тобою.

— О! Так, ти ж в нас чиста й непорочна діва. Завжди вчиняєш правильно і по совісті. А навіщо тоді зв’язалася з Ковалем? 

— Не твоя справа. І тобі до Богдана ще рости й рости.

— Думаєш, він такий безгрішний?

— Впевнена в цьому.

— Тоді маю для тебе дещо. Сідай зручніше, покажу тобі цікавеньке кіно.

Я здивовано подивилася на Ігоря. В його очах горіло полум’я ненависті, воно лякало мене. Треба було тікати подалі від нього, та я наче скам’яніла. Слухняно сіла на диван і чекала, поки він знайде щось у телефоні. 

— Ось. Весь Ютуб майорить відосами з цього бою. Ну і звірюга твій милий, ледь не покалічив людину, але і йому тоді добряче дісталося.

Не розуміючи, що верзе цей ненормальний, тремтячими руками взяла телефон. Ми з Богданом вже досить довго разом, я думала, що добре його знаю, але побачене шокувало мене.

На освітленому яскравими прожекторами ринзі два чоловіки люто гамселили один одного руками і ногами. Це було моторошна картина. Ринг огорожений метлевою сіткою, наче загін для худоби. Де-не-де світло вихоплювало грубі необроблені стіни, прикрашені графіті та плакатами, що рекламують майбутні поєдинки. Я не відразу впізнала Богдана. Лише тоді, коли камера взяла крупний план. Його обличчя було спотворено люттю, із розсіченої брови юшила кров, а під оком булв жахлива гематома. Його важко було впізнати, але це, без сумніву, був він. 

У мене перехопило подих, я з невірою дивилася на це. Це не могло бути правдою! Тільки не Богдан, ніжний і турботливий, якого я думала, що знаю. Але ось він, без сумніву він, жорстоко б’ється на заляпаному кров’ю ринзі. У голові пронеслася купа питань.  Як він міг приховувати щось подібне від мене? Чи думав він про ризик для власного життя, не кажучи вже про те, як це вплине на наші стосунки? Чи я була просто черговою дурепою, яка повелася на красиве личко?

Коли відео добігло кінця, я відчула, як суперечливі емоції вирують в душі. Гнів, образа, розгубленість - всі вони боролися за панування у мені. Я хотіла відповідей, потребувала їх. Але  також боялася того, що можу дізнатися.

Руки ще тремтіли, коли я простягнула Ігорю телефон. В горлі пересохло. Він дивився, схиливши голову, чекаючи моєї реакції. Я зусиллям волі змусила себе холодно посміхнутися. 

— І навіщо ти мені показуєш цю гидоту?

— Там твій прекрасний Коваль, ти що, не впізнала його? Він вбиває людей за гроші. Він кончений придурок, для якого люди — це м’ясо, — закричав Ігор, явно розчарований моєю реакцією.

— Я так розумію, того бугая на ринг силою ніхто не тягнув, — з сарказмом сказала я, роблячи наголос на “силою”. Я не дозволю Ігорю дізнатися, що він шокував мене. Треба гідно вийти з цієї ситуації, і з його квартири, а потім вже вимагати пояснень від Богдана. — І ніхто нікого не вбив. В кінці той бугай був живий живісінкий.

— Ха-ха, — Ігор зайшовся недобрим сміхом, -- а ти не така проста, як здаєшся на перший погляд. Думав, побачиш відос, доведеться тебе водою відпоювати, а ти норм тримаєшся. Подружку Коваль знайшов собі до пари. 

— Якщо ти планував посварити нас з Богданом, план нікчемний. Придумай щось краще, — твердо сказала я і швидко вийшла з квартири.

Спустилася на два прольоти і притулилася спиною до холодної стіни. У вухах гуло, в очах потемніло, а в роті з’явився металевий присмак. Мене нудило. Перед очима стояло залите кров’ю обличчя Богдана і те, як він наносить удар за ударом удвічі більшому за себе супротивнику. 

1 ... 67 68 69 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ти мене не знаєш, Юлія Феліз», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ти мене не знаєш, Юлія Феліз"