Читати книгу - "Ти мене не знаєш, Юлія Феліз"

Стала дихати повільно і глибоко. Через деякий час пелена в очах розсіялася, дихання вирівнялося. Я дістала телефон і набрала номер Богдана. Серце калатало в грудях, поки чекала, що він візьме слухавку. Нарешті почула його бадьорий голос.

— Привіт, Ніко! Радий тебе чути, - привітався він, не підозрюючи про те, яке сум'яття вирувало в моїй голові.

Я намагалася говорити спокійно, але емоції переповнювали мене. Я не могла вимовити ні слова, ком у горлі заважав дихати.

— Ніко? Ти в порядку?

— Богдане, я щойно подивилася відео, - все-таки сказала я, слова тремтіли від ледь стримуваної люті.

На тому кінці настала коротка пауза. Я чула лише його важке дихання, він відразу здогадався, про яке відео йдеться і шукав потрібні слова. Та зрештою він опанував себе і відповів.

— Ніко, я… Я можу пояснити, - почав він тоном, в якому відчувалося почуття провини і жалю. 

Але я не хотіла чути його пояснень, не зараз. Не тоді, коли в моїй голові панували шок і розчарування. 

— Ні, Богдане, - перебила я, — Я не хочу чути твоїх виправдань. Як ти міг приховувати щось подібне від мене? Як ти міг наражати себе на таку небезпеку?

Богдан важко зітхнув. 

— Пробач, Ніко. Я ніколи не хотів тебе обманювати. Я просто… Я просто був змушений, розумієш? Це складно, але, будь ласка, дозволь мені пояснити, - благав він, і в його голосі відчувався відчай.

Але я більше не могла його слухати. Довіра між нами була зруйнована в одну мить, і я не була впевнена, чи вдасться її відновити. 

— Мені потрібен час, щоб подумати, Богдане, - сказала я порожнім від розчарування голосом. — Ми… ми поговоримо з тобою пізніше.