Читати книгу - "Потраплянка на заміну, Літа Най"

Розділ 24. Час свята

– З днем народження! – урочисто вигукнула я.

– Звідки ти знаєш? – зніяковіло запитала Мікаелла, відходячи від дверей і пропускаючи мене всередину будинку.

– У мене є знайомий, котрий все про всіх знає, – лукаво всміхнулася я. – То що, які плани на святкування?

– Ем... Та, взагалі-то, жодних.

– Не зрозуміла, – насупившись, подивилася я на неї. – А як же бали, прийоми, гості та все таке?

– Це не для мене.

– Ясно. А що Тредан?

– У нас не заведено проводити свята разом, – зніяковіло вимовила Мікаелла, опустивши голову вниз.

– Так, зрозуміло, – невдоволено видихнула я і, махнувши головою, заявила: – Збирайся, підемо в одне місце.

– Не варто, – розгубилась Мікаелла. – Я не дуже люблю відзначати день народження.

– А подарунки отримувати ти теж не дуже любиш? – звузивши очі, поцікавилася я і помітила несміливу усмішку подруги.

За півгодини ми вже сиділи в моїй кареті, яка прямувала до центру Пентраля. Зупинившись біля двоповерхової ніжно-рожевої будівлі, я запитала:

– Ну як тобі?

– Це твоє ательє, – зрозуміла дівчина, заворожено дивлячись на фасад будинку. – Як гарно.

– Зачекай, це ти ще всередині не була.

Інтер'єр зазнав найбільших змін. Усім цим опікувалася Адреана, а з огляду на чудовий смак дівчини, приміщення виглядало дивовижно. Пастельні тони, шифонові повітряні завіси, широкі дивани і низькі скляні столики. Кравецькі манекени з накинутими на них тканинами і величезні мотки всіляких матеріалів, що висіли прямо на стінах, додавали неповторної атмосфери. Відразу було зрозуміло, що в цьому місці створюється краса.

Поки Мікаелла розглядала обстановку, до мене підійшла Хельга. Керуюча швидко ввела мене в курс останніх подій. Адреана за останні дні поступово знімала мірки з дівчат, які працювали в «шлюбному агентстві» колишньої господині будівлі. Я ж бо пообіцяла Хайлен Даларіан знижки. А також адміністраторка склала список жінок зі світського суспільства, яким потрібно було першочергово виділити час для пошиття вбрання.

Після узгодження всіх поточних питань, я підхопила під лікоть Мікаеллу і пройшла вглиб приміщення.

– Адреана, – покликала я молоду модельєрку, і за мить її кучерява голова вже виглянула з сусіднього приміщення. – У мене є одна чарівна дівчина, якій потрібна найпрекрасніша сукня, яку ти тільки зможеш придумати.

– Ні, що ти, – одразу ж зніяковіла Мікаелла.

– У тебе день народження і це мій подарунок. А від подарунків не відмовляються.

Не ставши більше сперечатися, дівчина віддалася в професійні руки швачки. Завівши її за ширму, Адреана почала вимірювання параметрів, а навколо них метушилася її дрібна копія – молодша сестра, яка допомагала в ательє.

Процес ішов мовчки, аж поки з вхідних дверей не почувся лункий голос.

– Чула, тут відкривається найкраще в столиці ательє.

Жінка граціозною ходою пройшлася приміщенням і опустилася на сусідній диванчик.

– Франсіс, тільки для вас усі замовлення будуть позачергові, – широко усміхнулася я.

– Е ні. Я краще почекаю. Щоб виміряти мої форми піде багато часу, – від своїх слів жінка сама залилася гучним сміхом. – До того ж мені нудно, а тут хоч можна з кимось поговорити. О, – помітила вона дівчину, у якої з-за ширми визирала одна голова, – Елла. Рада тебе нарешті побачити. А то ти стільки часу в столиці, а тебе не видно, не чути. Як заміжнє життя? Чолов’яга твій не ображає?

– Ой, не питайте в неї, – фиркнула я. – Вона свого Тредана буде виправдовувати. З усіх боків він не такий вже й поганий. Часу не приділяє – нічого, уваги не звертає – неважливо, на день народження не поздоровив – у них не прийнято.

– Ох, дівчатка, – несподівано сумно зітхнула Франсіс. – Часом мені здається, що бути еміром не дар, а справжнє прокляття. Особливо для жінки. Ось так сотні років минають, а щастя все немає. Із чоловіками в принципі складно, а вже з емірами так і поготів.

– Не знаю, – тихо відгукнулася Адреана. Було помітно, що вона соромилася влазити в нашу розмову, але бажання щось сказати було сильнішим. – Як на мене, Велл дуже навіть милий. Я б хотіла собі такого чоловіка. Ой, – її щоки одразу вкрилися рум'янцем, – я не натякала, що маю види на помічника Повелителя. Я просто сказала, що він хороший хлопець.

– Ну, ось дивись, – почала Франсіс доволі серйозним тоном. – Який шанс, що ти зможеш народити йому дитину? Так, дитина не головне в житті, але для емірів усе інакше. Нам потрібен спадкоємець для передачі дару хранителя. Так от, припустимо, ти підійшла за всіма критеріями його хранителя для продовження роду. Тобі скільки? Двадцять? Поки прийде рік хранителя Велла, тобі буде 27 – чудовий вік для зачаття. Але! Раптом не вийде? Далі чекати ще дванадцять років. І ось тобі вже 39. Все ще можливо завагітнієте. Але якщо знову ні – це провал. Наступного відповідного року тобі за 50. І що ми маємо: Велл проживе з тобою можливо щасливе життя, але втратить багато шансів стати батьком. Та й до того ж подумай, чи захочеться тобі бути тягарем для нього? Так, поки що ви обидва молоді, але ти будеш старіти, а він залишатиметься двадцятип'ятирічним хлопцем. Як ти бачиш це життя?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍