Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"

становила сто сімдесят тисяч. Проте мадам Тріандофіліді залишилася володіти рухомим і нерухомим майном та векселями на десять тисяч карбованців, виданих на проценти. Вона дістала запевнення намісника, що її простять, та ще й маленьке місячне жалування таємного агента сухумської поліції. Зарандіа дістав те, чого хотів,— Євтерпія Тріандофіліді через власника кав’ярні надіслала Ражі Сарчимеліа добре складеного листа, в якому сказано було, що весь капітал їхнього альянсу захопили Буду і Лука Накашіа!

Це був другий кут трикутника.

Мої службові обов’язки давали мені можливість добре вивчити будні кавказького життя. До мене доходило все більш-менш значне, і надто курйозні пригоди також. Охочих посваритися й побитися вистачало скрізь. Та сім’я Тодуа з мегрельського гірського сільця перевершила всіх. У сім’ї було шість душ: батько — Дороте Тодуа, мати — Нуца, вроджена Накашіа, і четверо здоровил, один за одного сильніших. Традицію створив Дороте Тодуа. Він ще замолоду вславився відчайдушним забіякою і неабияким майстром кулачного бою. Бійки були головним захопленням у його житті, його духовним поживком, це була пристрасть, що доходила до фанатизму, і, поки сил стачало йому битися, він не заводив сім’ї і гадки не мав жити, як усі, а тинявся собі по світу, шукаючи пригод. Бив і бував битий. Поки літа не взяли свого. В сорок років у нього вперше з’явився гурт, у сорок п’ять — жінка з дому Накашіа, в п’ятдесят він почав навчати кулачному бою чотирьох своїх хлопчиків. Дітки вдалися в батька, та набагато перевершили його. Через це уславилася й жінка Нуца Накашіа-Тодуа, і не лише як дружина й мати відомих майстрів кулачного бою, а найбільше як зцілителька, що вміла робити мазі й натирання від ударів, синців, наривів. Була вона і костоправом, вправляла вивихи й переломи. Одне слово, сім’я Тодуа була грузинським варіантом англійських Hooligan’s, з тією лише відмінністю, що всі вони були працьовиті й серед тодішніх селян вважалися заможними.

Та одним відрізнявся батько від синів: Дороте Тодуа любив у бійці помірятися силою, цінував у ній гру, змагання, азарт, як на нинішні уявлення, він любив спорт. Його синів приваблювала в бійці можливість принизити противника, познущатись, поглумитися над слабшим. Досить було їм з’явитися десь на весіллі, на гульні, скрізь, де збиралися люди,— всі, хто знав братів, поспішали піти звідти з богом. Не підеш — станеш їхньою жертвою. Отому й ворогів у них було тьма. Образу стерпить не кожен,— усі брати по одному разу, а то й по двічі бували поранені, хто кинджалом, хто кулею. Батько часу не шкодував — навчав їх уму-розуму, але брати від свого не відступали. Старому набридло, він махнув рукою: пас свій гурт і додому заявлявся рідко.

Дату Туташхіа звели з Дороте Тодуа вівчарські стежки. Вони глибоко шанували один одного: Дата Туташхіа поважав у Дороте старшого за віком, за високим благородством і добротою. Тодуа цінував Дату як преславного й справедливого абрага. Кілька разів Дата Туташхіа гостював у сім’ї Тодуа. Молодші Тодуа, зухвальці вдачею, намагалися запанібрата бути з абрагом і одного разу десь на гірських пасовиськах, коли у курені в Дороте Тодуа була гульня, за дрібницю причепилися до Туташхіа. Забіяки низького штабу аж надто полюбляють зачіпати таких людей; з одного боку, вони розраховують на витримку й небажання встрявати в марну бійку, а коли терпець і ввірветься,— все одно бою до крайності такі люди намагаються не доводити. А з другого — побити одну знамениту людину вигідніше, ніж десяток нічим не примітних людців. Це психологічний капітал, що пускається в обіг наступних бійок. Чіпляючись до Туташхіа, брати сподівалися, вклавши капітал малий, придбати великий. З поваги до Дороте Тодуа Туташхіа терпів до краю. Та брати лізли в бійку і таки поколошматили серйозного чоловіка. Угамувати їх зброєю, і навіть більше, ніж угамувати, абраг міг дуже легко, але він вирішив перетерпіти і, змивши з обличчя кров, сказав, відходячи: «Я ще побачу біду, яку ви на себе накликали!» З тих пір Дата розірвав усі стосунки з сім’єю Тодуа. Не минуло й двох років, як усю сім’ю Тодуа, крім старого, що бродив десь із своїм гуртом, вирізано за одну ніч — чотирьох братів і матір! Видно, вбивці поспішали — один з поліцейських, що прибув на місце злочину, підняв загорнуті в квітчасту хустку прикраси й непомітно сховав їх у кишеню. То були Нуцині прикраси. Не вдаючись у подробиці, скажу, що ще через рік прикраси разом з хусткою перекочували до сейфу повітового поліцмейстера. Про це доповіли Зарандіа. Він наказав не повідомляти Дороте Тодуа про знахідку, поки не розкриють злочину.

Злочинців і слід пропав. А в народі поповзли найсуперечливіші чутки: з-поміж них одна про те, нібито кривавий цей злочин вчинив Дата Туташхіа, і на доказ наводилася фраза, яку побитий абраг кинув на прощання братам Тодуа. Злочину так і не розкрили. Я певен, що Туташхіа непричетний був до тієї справи, але для Мушні Зарандіа важливо було, щоб в очах народу, а найпаче в очах Буду і Луки Накашіа, людиною, яка вчинила цей тяжкий злочин, був Дата Туташхіа. Річ у тому, що Нуца Накашіа — мати вбитих братів — доводилася рідною тіткою Буду і Луці Накашіа, а зав’язати смертельну ворожнечу між братами Накашіа і Датою Туташхіа стало найближчою метою Зарандіа. Було пущено в дію службу чуток, і плітка незабаром докотилася до братів Накашіа. Братам вона була вже не новиною, та, через те що плітка приповзла до них з усіх усюд, вони вирішили з’ясувати, звідки вона витікає.

Це був третій кут трикутника.

А тепер про те, як Мушні Зарандіа звів накреслені ним кути в одну геометричну фігуру, що, до речі, потребувало теж нелегкої роботи. Необхідно було, щоб кожна версія, яка дійшла до розбійників, мала свої безсумнівні доводи. Всі вони прекрасно вміли розгадувати всілякі хитромудрі ребуси, шаради й рівняння з багатьма невідомими, і обдурити їх було аж ніяк не легко. Повірити вони могли лише тому, що, як то кажуть, можна руками помацати,— фактові, речовому доказові, на крайній випадок, слову надійної людини. Туташхіа треба було підсунути новий доказ, який підтверджував би, що Сарчимеліа й справді відбив у нього коханку, а якщо не відбив, то принаймні поширює чутки, що відбив, щоб порахуватися з ним. Сарчимеліа мав остаточно повірити в те, що Буду і Лука Накашіа пограбували Євтерпію Тріандофіліді, забравши всі його гроші й добро. А в братів Накашіа не повинно було залишатися сумніву, що кров їхньої тітки і чотирьох двоюрідних братів лежить