Читати книгу - "З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко"

в’язні. Набилася повна зала. На сцену вийшов замполіт Толбузов з двома прибулими, представив їх як кандидатів наук із Саранська і запропонував нам вислухати їхні лекції й поставити запитання до нього.

Перший лектор розповів коротко про економічний розвиток Мордовії і в кінці навів багато цифр. Цифри ніхто не запам’ятав, зате їх одноманітний разок остаточно погасив інтерес до цієї теми.

Другий лектор виклав відому комуністичну концепцію про буржуазний націоналізм як ворога трудящих усіх націй і народностей Союзу РСР. Треба розуміти, що позаяк нас усіх кваліфікували як буржуазних націоналістів, то в його лекції йдеться ні про кого іншого, як про нас: тобто це ми і є ворогами трудящих усіх націй і народностей. Чудова лекція, що й казати!

Я замислився. Іще будучи на Львівщині, шукав буржуїв серед учасників національно-визвольного руху. Не знайшов — ніхто з оповідачів не знав таких. Потрапивши до зони, почав тут шукати буржуїв серед українських націоналістів. І також не знайшов. І тоді подумав: якщо ні на волі, ні в ув’язненні серед націоналістів-учасників національно-визвольного руху немає буржуїв, тоді цей рух творили не буржуазні націоналісти, а просто націоналісти. Це надзвичайно важливо, бо спростовує комуністичне вчення. КПРС же називає націоналізм буржуазним і надає йому класового змісту.

Якщо з поняття “націоналізм” вилучити визначення “буржуазний”, тоді він втрачає класовий — і набуває політичного змісту. Націоналізм у політичному сенсі — це усвідомлений патріотизм, до того ж активний. Неусвідомлений, стіхійний патріотизм — це етнічний патріотизм. Він формується на рівні етнічної свідомости. Його прагнення — зберегти свої національні риси. Коли він переростає у вимогу своєї незалежної держави, тоді він переростає в політичний патріотизм, тобто в націоналізм. Любов до свого народу і прагнення до його державної незалежности — це і є націоналізм у європейському розумінні цього слова. Націоналіст — це людина, що національні інтереси своєї батьківщини ставить вище за свої особисті.

Навіщо комуністи чіпляють прикметник “буржуазний” до слова “націоналізм”? Зрозуміло: для того, щоб справжню, реальну боротьбу між українцями і москалями перевести в площину боротьби всередині самої української нації. З точки зору пошуків легших шляхів приборкання України російською імперією розумно розколювати українців на кілька таборів: буржуа і трудящі маси. І коли в західноукраїнському суспільстві реально не існує буржуїв, класової експлуатації і міжкласової ворожнечі, то москалі придумали її і запустили цю вигадку всіма засобами масової інформації для задурманювання довірливих українців: хай шукають причини свого лихого стану всередині самих себе, а не в підпорядкуванні України російській імперії.

Коли лектор закінчив лекцію і голова зборів поцікавився, чи є запитання, я запропонував лекторові відповісти на письмові.

— Мені, — каже, — письмових запитань не передавали.

Тоді я встав з лавки і почав говорити:

— У мене є три запитання, і я їх подав у письмовому вигляді. Ось вони. Перше: чи може бути націоналізм…

У цей час з різних кінців зали загули і заглушили мій голос. Я стояв і мовчки чекав. Шум трохи ущух, і я гучно почав знову: “Чи може бути націоналізм не буржуазний?” Із зали закричали: “Не відповідайте на це питання!” Наші закричали: “Відповідайте! Дайте відповідь на це питання!”

— Не відповідайте! — знову залунало.

— Якщо не можете відповісти, то не відповідайте.

На момент зала затихла. І я заговорив:

— Друге питання таке: “Чи прагнення України до мирного виходу зі складу Союзу РСР є націоналізм?”

Стукачам самим було цікаво послухати відповідь, і вони забулися, що кричати наказано на початку, а не в кінці запитання. Отже, запитання прозвучало, і лектор явно хотів на нього відповісти. Це стукачі сприйняли як сигнал до мовчання. І лектор сказав: “Так, націоналізм. Всякі спроби розчленувати Союз є націоналізм.”

— Чи може совітська конституція проголошувати націоналізм? — поставив я чергове запитання.

— Не може! — відрубав лектор.

— Отже, — кажу я гучним голосом, — проголошене статтею 17 Конституції Союзу РСР право вільного виходу союзної республіки зі складу Союзу не є націоналізм і прагнення скористатися цим правом є не злочин, а нормальне використання свого права, тому засудження людей за прагнення вивести Україну зі складу СРСР на підставі Конституції суперечить Конституції і є незаконне, — ствердно закінчив я.

Поліцаї загули. Лектор стояв і нібито чекав нагоди, аби відповісти, насправді ж розгубився і не знав, що сказати. Він відчув пастку. Силогізм: не можна визнати, щоб совітська конституція дозволяла антисовітські дії. Конституція проголошує право виходу України з Союзу. Висновок: вихід України з Союзу не є антисовітська дія. Силогізм ясний, мов Божий день, але позаяк за ці дії судять, то конституція не є обов’язковий до виконання закон. Отже, він призначений для негрів, а не для нас. Для нас совітська влада має давнє правило безжально душити ворогів російської імперії і зберігати її єдність. Це теоретичний доказ того, що в Совітському Союзі існує не законність, а свавілля.

Більше ніхто з присутніх не виявив бажання про щось запитувати, офіційна зустріч закінчилася.

Назавтра зустрічає мене старий скромний, дуже порядний Петришин і каже:

— Пане Лук’яненко, навіщо ви ставили ті запитання? Ними ви підтвердили, що стоїте на націоналістичних позиціях, а за націоналізм же карають. Краще не демонструвати свою ворожість. Краще хай вони не знають, що робиться у вашій голові. Я сиджу вже чотирнадцять років. За цей час пересвідчився, що розумних і активних українців чекісти знищують. Вельми мало хто з них уцілів. Та й то із зовсім зіпсованим здоров’ям. Розумні, які тихо себе вели, більше вижили. Коли з’явиться історична нагода, вони знову встануть до лав борців. А ті, що померли, вже не встануть до боротьби. Ви розумна людина. Не лізьте на рожен. Збережіть себе для України. Подумайте над тим, що я сказав. І бувайте здорові.

Я не квапився з відповіддю. Думав, що відповісти в двох словах, це нічого не сказати. Пояснювати ґрунтовно — ніколи.

Петришин повільно пішов собі, мабуть розмірковуючи: врахую я його пораду чи зневажу і буду поводитись, наче нічого й не чув.